Розділ 1. 4

1.4

За хвилину вона вже була на сусідній вулиці. Голосно плакала дитина. Кричала і молила жінка. Запах крові солодко залоскотав носа і Ель мимоволі облизнулася. Занадто довго вона не піддавалась інстинктам. Тепер від одного запаху щелепу зводить.

Зусиллям волі Ель змусила різці втягнутися.

З дверей халупи вискочила налякана і заплакана жінка в латаній сукні. Слідом вийшов чоловік і з усієї сили жбурнув на бруківку дитину. Ель ледве встигла підхопити маля. Хлопчик аж захлинався від істерики. Ель поклаал його на землю, краєм свідомості відмічаючи, що маля — маг, та й від жінки із смачною кров’ю хаотично розходяться магічні еманації. Сильні, але нефункціональні. Ненавчена, чи що? А от від чоловіка разило дешевим пойлом і давно немитим тілом. Ель не роздумуючи зламала йому шию і закинула тіло назад в будинок.

Влитися в життя чужого світу можна по-різному.

— Не ний, — Ель послала заспокійливий імпульс дитині. Маля, йому було роки три, не більше, схлипнуло і підбігло до все матері, що кинулась йому на зустріч і почала хаотично обмацувати, перевіряючи, чи цілий.

Заспокоїти магією і її Ель не ризикнула — жінка була вщерть переповнена світлою магією, яка могла дуже неприємно зреагувати на вплив темряви.

— Ти дуже дивний демон, — жінка нарешті змогла опанувати себе.

— Чому відразу «демон»?

— А хто ще гулятиме серед ночі? — жінка випрямилась, тримаючи на руках дитину.

— Я пізно прийшла, не встигла зняти кімнату, як всі постоялі двори позачинялися і не пускають постояльців. От доводиться ночувати на вулиці.

Ель склала руки на грудях і сперлася на одвірок спиною. Під лопаткою неприємно запекло: понамальовували скрізь цих захисних знаків. На поріг так і зовсім нанесли символи, що дуже скидалися на ті руни, які люди використовували у рідному світі Ель, щоб убезпечити себе від вампірів. 

— Я б тебе запросила до себе, але він… — жінка кинула наляканий погляд в дверний прохід.

— Він мертвий. Я йому шию зламала. Не бійся, більше ця мерзота нікого не образить. Будеш з цього приводу плакати?

Ель не здивувалась, як би так.

— Мертвий? Не можна помирати вночі! — очі жінки округлилися від жаху.

Запитати про безглузду заборону Ель не встигла, бо відповідь якраз стала на порозі. Ель відсахнулась, уникаючи руки з брудними нігтями, яка тягнулась до неї, а наступної миті, ледве мрець переступив поріг, схопила його за комір і витягла на зовні.

— Нежить! Мій чоловік перетворився на нежить!

— Не верещи. Як перетворився, так і упокоїться.

Ель знерухомила мерця і клацнула пальцями вільної руки, посилаючи магічний імпульс. Зазвичай після такого неупокоєні падали замертво і лежали собі тихенько, як і годиться пристойним мертвим. Але не цього разу.

— Цікаво, — Ель продовжила тримати мерця на витягнутій руці. — Не панікуй, — кинула вона жінці, —мені знадобиться трохи часу, тільки й того. Зараз просканую твого благовірного і розберусь, чому він такий жвавий.

— Не можна помирати вночі. Кожен померлий після заходу сонця піднімається і шукає собі поживу. А деякі і вдень бродять. Не треба було його зараз вбивати.

— Мені подобається, що ти сказала «зараз».

— Я не те мала на увазі.

— Мене можеш не соромитися. Отже, душа цієї мерзоти в тілі не затрималась, уже добре. Ним ніхто не керує — взагалі чудово. Всього-лише забагато темної енергії в тілі. Вона і змушує його рухатись. Зараз заберу зайве, і все буде добре.

— Як це, забереш зайве?

— Ось так, — Ель забрала залишки мертвої енергії і тіло кулем впало на землю. — От і все. Можна проводити похоронний обряд. Він більше ніколи не… Гм.

Ель із цікавістю спостерігала, як темна енергія смерті знову заповнює мертве тіло. Ось смикнулась рука, кліпнуло око і мрець знову спробував встати на ноги.

— Який упертий зомбі, — Ель знову спустошила тіло, а потім дістала ніж і швидко накреслила у нього на лобі руни магічного замка. Спрацювало: темна енергія перестала заповнювати тіло. — Тепер точно не встане.

— Тіло потрібно спалити, але гробар приїде тільки вранці. Як тобі вдалося його спинити?

— Та так, знаю дещо.

— Мене навчиш?

— Ні. Ти вроджений паладин, тобі потрібно навчатися у таких, як ти, а не у некроманта.

— Некромант? Ти маг чи демон?

— Маг.

— Жоден маг не має влади над мертвим. Це під силу тільки жрецям. Але ти не схожа на жрицю.

— Так я і не жриця. І не демон!

— Я тобі вірю.

— Не схоже, але мені байдуже на те. Затягти оце в хату чи хай тут валяється?

Ель без поваги кивнула на мертве тіло.

— Не добре, якщо люди побачать…

— То куди нести? — Ель підняла мерця за комір, без зусиль тримаючи його на витягнутій руці.

— На лавку, — Жінка зайшла в будинок, дитина так і сиділа  в неї на руках, боячись навіть пікнути. — Завтра скажу, що він помер під ранок. Жрець подарує його душі волю і можна буде спалити тіло.

Ель все ще стояла за порогом. Світ був інший, але знаки на порозі такі ж дієві, як і в її рідному світі.

— Заходь… — жінка нарешті сказала заповітне слово і Ель змогла переступити поріг. Під ногою тріснув уламок битого посуду. Вона кинула мерця на лавку і повернувшись до жінки, зустрілась з її нажаханим поглядом.