Глава 37

Кілька років тому в мене була одна божевільна ідея - відкрити свій Ютуб канал і готувати блюда з “Магічної книги різних народів”. Пам’ятаю, що тоді я вперше зіштовхнулась з однією проблемою: якщо з гномами чи гоблінами все ясно, то що їдять ельфи? Листики салату та фрукти? Джерельну воду? Той самий хліб лебмас, шматочок якого втамовує голод? Дзуськи! Сьогодні на обіді з келдорай я впевнилась, що точно помилялась! 

Такої кількості смаженого і печеного м’яса, меду, солодощів з вином я не бачила навіть в таверні у фавна. І все це було на столі, накритому просто неба у тіні дерев, яким точно не одна сотня років. Я поряд з ними почуваюся якось непевною, бо кожна з ельфійок може одночасно взяти приз в конкурсі з фітнесу, мисливства, їзди верхи, стрілянин з лука і здатності з’їсти п’ять ресторанних порцій. Навіть не знаю, де вони знайшли одяг для такої як я, але він мене страшенно подобається: штани з м’якого сукна, вільна сорочка і шкіряний жилет. Хоч трохи зливаюся з компанією, якщо не вважати однієї деталі - я тут єдина білявка серед темноволосих засмаглих ельфійок.  

Тільки тепер відчуваю, що страшенно зголодніла. Останні дні ми їли тільки горіхи та ягоди й протримались завдяки мировуру, але тепер наминаю за обидві щоки. Маріме влаштовується поряд і без зупину щебече, пояснюючи, що така розкіш - завдяки святу, а взагалі вони їдять дещо простіше.

-Спробуй вина, дуже смачне! - дотягується до срібної амфори і наливає мені у келих, але я ще дуже добре пам’ятаю, як наклюкалась на весіллі у Афіфе.

-А можна просто води?

-Ти нам не довіряєш? - очі в дівчинки збільшуються від подиву. 

Схоже, це виглядає, наче знак найбільшої неповаги, тому я змушена погодитись.

-Добре, тільки трошки, я взагалі не п’ю. - кажу і наче повторюю знаменитий монолог Вєрки Сердючки, яка “ні-ні-ні, я не п’ю, я на антибіотиках”! Роблю про людське око ковток і просто завмираю - це ж щось божественне! - Дуже смачно! І часто ви так збираєтесь на свята?

- У келдорай багато свят…

Маріме починає перераховувати, тут і весіннє та осіннє рівнодення і день пам’яті предків, і свято повного місяця, і багато ще чого, але поки ми розмовляємо, мене охоплює незнайоме відчуття. Досі було ніяково, а тепер наче все життя провела поряд з лісовими амазонками. Я навіть не помічаю, в який момент починаю розуміти їхню мову, але чари поступово охоплюють мене все більше і я не можу їм протистояти.

Саме тепер серед нас з’являється ще одна особа і я обриваю розмову на півслові, бо ця гостя точно не проста ельфійка. Вона нагадує мені шаманку чи відьму, обличчя якої приховує глибокий каптур. На шиї точно череп якогось птаха, а одяг прикрашений пір’ям, намистами та численими підвісками. 

-Ласкаво просимо, Луцианна! - звертається до неї королева. - Розділи з нами трапезу! 

-Дякую, володарко! - голос у неї не старечий, але від нього мороз йде по шкірі і настрій серед ельфійок одразу змінюється. - Я відчуваю, що ти покликала мене не для цього. Серед нас є чужинка, просто тут за столом!

Всі миттєво змовкають, а мені хочеться сховатися або зробитися невидимкою. Шаманка при цьому довго залишається на місці і я не можу зрозуміти чому, адже і без всіляких натяків видно, хто тут чужинка. Нарешті Луцианна простягає перед собою руку і починає повільно рухатись в мій бік, спираючись на палицю. По тому, як обережно жінка переставляє ноги, я нарешті розумію - вона сліпа і від цього стає ще страшніше. Мало мені було перевертнів, духів померлих та русалок! І головне - тепер немає поряд Андріла, а без нього я почуваюся зовсім беззахисною. 

-Так, я бачу тебе! Ти прибула дуже здалеку і не за власною волею. 

Вона мертвою хваткою хапає мене за руку, а в іншій я бачу ніж з руків’ям зі щелепи якоїсь тварини. Один рух - і на долоні з’являється поріз. Матінко рідна! Від страху я навіть закричати не встигаю, завмираю на місці, а Луцианна тим часом починає щось бурмотіти і у мене пливе перед очима. Я наче дивлюся 3D кіно, тільки у зворотному порядку. Печера Гекати, озеро русалок, зустріч з потойбічними створіннями, обійми Андріла і його невгамовне тіло, з яким я зливаюся, поринаючи в нірвану. Стоп! Це тільки мої спогади! Я не хочу ними ні з ким ділитися і тому якимось неймовірним чином відштовхую від себе мару. 

Біль в руці одразу стихає. Я й рота не встигаю відкрити, щоб виказати протест за таке ставлення до почесної гості, як шаманка торкається шкіри кінчиками пальців і поріз зникає, наче й не було. Дивлюсь на долоню - на ній немає навіть сліду, то може мені все це приверзлося? 

-Я не бачу небезпеки, - промовляє сліпа, при цьому кладе вузлувату худу руку мені на груди. - В неї чисте серце, тільки…

-Що? - володарка Елісандра слухає так уважно, наче від слів провидиці залежить доля всього лісу, не менше! 

-Вона ніколи не зможе бути келдорай, бо це серце вже невільне. Вона віддала його чоловіку і це не магічний зв’язок!

Нарешті шаманка мене відпускає, а разом з цим з мене наче камінь звалюється! А ще я відчуваю, як змінилася атмосфера за столом, бо тепер ельфійки не сприймають мене відверто вороже, скоріше дивляться з цікавістю. Якийсь час королева теж пронизує мене зеленими очима, а потім підзиває до себе. 

-Ти незвичайна людина, Кетра, чи краще називати тебе справжнім ім’ям Альверін? Серед нас ніколи не залишались люди, але провидиця не помиляється, отже, ти гідна довіри. Нікому не зробила лиха, нічого не намагалася отримати для себе, а тому келдорай готові тебе прийняти. Я повинна знати лише одне - вас з мілордом Сільварантом пов’язує тільки магічний контракт, чи Луцианна сказала правду? Якщо ви складали пару, він обіцяв на тобі одружитися?

-Ні, але… - розумію, що брехати марно, тим більше, що я сама ніколи не чекала від ельфа пропозиції. Між нами все сталося так швидко і несподівано.

-Я так і думала! - володарка підійматися і підвищує голос, щоб її чули всі присутні. - В такому разі ми повинні вчинити за законом. Жодна жінка не буде ображеною чи покинутою, якщо вона серед келдорай! Жодна дитина не буде рости сиротою! Тому вирішуй: або ми одружимо вас цієї ночі й ви назавжди залишитесь в Броселіанді, або ти станеш однією з нас.