Глава 36

Треба було мені більше читати фентезі! Або ходити в кіно на новинки від Марвел, бо я ніде й ніколи не чула про келдорай. В історіях, які я читала, ельфи зустрічали мандрівників гостинно, лікували, передавали знання і дозволяли на час забути про всі негаразди. У лісових амазонок діють інші правила: нікого не пускати на свою територію, захищати не тільки все живе, а власні таємниці. Може тому я почуваюся особливо важливою персоною, бо до мене ставляться досить миролюбно, навіть дозволили залишатись без охорони під чесне слово. 

Я займаю крихітну кімнатку з вікном, яке виходить просто в ліс на висоті пташиного польоту. Якби в мене був з собою телефон, зробила б на пам'ять фото тих дивних створінь, яких звідси можна побачити. Маленькі феї бавляться, бризкаючи одна на одну росою поряд з райськими пташками і величезними бабками. На гілках розпускаються квіти, в яких я могла б сховатися с головою, а деякі дерева, здається, пересуваються й глухо воркочуть, розмовляючи між собою. 

Доки я спостерігаю за чудесами, двері розчиняються і до мене заглядає бешкетне маля з величезними зеленими очима та гострими вушками. Я б дала дівчинці років десять, але у ельфів свій відлік часу, тому не можу сказати, скільки моїй цікавій гості.

-Привіт, - посміхаюся і йду назустріч, щоб впустити дівчинку. - Заходь, не бійся!

-Я нічого не боюся! - вона одразу задирає кирпатого носика, але трохи червоніє. - Ти звичайна людина? Я ніколи не бачила людей! 

- А я раніше не бачила ельфів.

- Ми не ельфи, ми вільні келдорай і я дочка королеви! 

Чую, як мої губи розтягуються в посмішці, ця маленька красуня вже має родинну гордість, і не здивуюся, якщо непогано володіє зброєю. Але це не головне! Схоже Елісандра не така вже й відлюдькувата і не зовсім цурається чоловіків. Для мене це відкриття, але дівчинка зацікавлена набагато більше, тому ризикує зайти всередину і підходить до мене ближче. 

-Мені казали, що люди гидкі, але ти дуже гарна! Якщо залишишся, я умовлю королеву, щоб тебе зробили моєю служницею. 

-Аммм… Дякую… - я просто не знаю, що відповісти на так пропозицію. Досі в мене ще не згасла надія, що ми з зеленооким порушником законів зможемо звільнитися, а про те, щоб бути служницею принцеси якось і думки не було. - Тоді може скажеш, як тебе звати?

-А ти покажеш свого дракона? 

Діти однакові у нашому світі й в магічному. Маріме, яку я про себе зву просто Марійкою, непосидюча і дуже цікава дівчинка. Ми проводимо цілу годину, граючись з дракончиком, який підпалює тоненькі трісочки, і їсть з рук начаровані смаколики. Мала зовсім не боїться летючу ящірку і годує черв’ячками і іншою бридотою, яку б я точно не взяла в руки, а заодно розповідає мені про все, чого я ще не знаю. 

Наразі Елісандра зібрала раду, щоб вирішити як бути з нами далі та відправили розвідників, щоб дізнатись, чи не привели ми когось за собою. А ще Марійка підгледіла недозволене, а саме - місце, де тримають Андріла.   

-То його зачинили? 

-Звичайно! У нас є місце де тримають злочинців! - дівча дивується, наче не могло бути інакше. - А правда, що той ельф твій чоловік і ви вже складали пару? 

Маріме захоплює мене зненацька такими провокаційними питаннями, що я просто гублюся. 

-Про що ти говориш? Ми просто друзі, помагаємо одне одному, він обіцяв повернути мене додому, а я…

-Знаю-знаю, а ти - виховати його дракона, бо він якийсь недолугий! - ельфійка перебиває мене на півслові. - Але якщо про вас кажуть правду і в тебе буде дитинка, то в мене з’явиться подружка, майже сестра! Яка я рада!

Я взагалі втрачаю дар мови після таких передбачень, але рученята Марійки вже мене обіймають і вона так відверто радіє, наче це вже сталося і в кімнаті стоїть люлька з дитиною, яку вона буде допомагати виховувати. Я зовсім розгублена, але як завжди моя буйна фантазія підказує, що дочка королеви саме через це може мені допомогти.

-Знаєш, - кажу я їй, обіймаючи у відповідь. - Я б хотіла з ним поговорити, ну ти розумієш. Раптом він не знає, що в мене така радість?

-А навіщо? - дивується Маріме. 

-Ну… у нас так заведено. Спочатку ми стаємо друзями, потім з’являється кохання, а вже потім… Так що батькові не все одно, він повинен дати ім’я дитині, тоді дівчинка буде щасливою. 

Маріме дивиться на мене з недовірою, наче я прочитала тільки що дурнувату казочку. В її світі таке просто неможливе, тому відповідає досить сердито, зсунувши брови.

-Дуже дурне правило! Я вже придумала ім’я, її зватимуть Кейлін.

-І що це означає?

- Світлячок, дочка Кетри, бо ти білявка і ти добра, хоча й людина. Я ще ніколи не бачила нікого з таким волоссям, мені страшенно подобається! І той ельф, в нього теж волосся срібне, як місячне сяйво. 

Я дивлюся на малу ельфійку і не припиняю дивуватися. Вона вже незвичайна для мого розуміння. Бачити в навколишній найкраще - цьому не можна навчити, такою треба народитися. А що до срібноволосого ельфа, якби в юному віці я вперше побачила будь-якого чоловіка, то, мабуть, вважала його взірцем краси й рожевою мрією свого серця. Це не просто слова! Якийсь час я навчалась в групі, де був єдиний хлопець і до нього хіба черга з залицяльниць не стояла, доки моя подруга успішно не затягнула бідолаху під вінець. В Броселіанді все ще складніше, тому я користуюся шансом знайти у Марійки підтримку.

- То ти мені допоможеш? Насправді він ні в чому не винен, бо все сталося через мене. Ми тут опинилися, бо я наробила дурниць. 

-Добре, - нарешті погоджується дівчинка. - Я відведу тебе ввечері, коли всі будуть святкувати Альбан Ельвед, свято виноградної лози. В цей день починають збирати виноград, щоб готувати вино і зазвичай тут нікого немає, крім охоронців. Але ти повинна пообіцяти, що не втечеш, даєш мені слово?