Глава 35

Нас оточує досить великий гурт і я почуваюся так, наче попала в пастку, з якої немає виходу. Ельфійки всі як одна виглядають войовниче і розмовляють на власному діалекті, лише іноді кидаючи на мене сердитий погляд. 

Але і це ще не все, я не бачу серед них жодного чоловіка! Або тут зовсім інша ієрархія, або ми натрапили на справжніх амазонок, а в такому разі я в куди меншій небезпеці. Хіба що для Андріла зроблять виключення, може в них, як у звичайних лісових феміністок є свій “сезон цвітіння пальм”, коли вони шукають пару? Хай там як, ми всі чогось чекаємо і я вирішую, що іншої можливості у нас з зеленооким не буде, тому кажу самими куточками губ:

-Це все через дракона, так? 

-А хіба у нас є дракон? - він відповідає як завжди спокійно, жодна рисочка не змінилась на гарному обличчі, але мене це остаточно виводить з рівноваги.

-То ти його просто відпустив? Знаєш…

Дуже хочеться сказати, що я думаю про таких власників домашніх тварин. Хай Сабеліан і хижак, який може спалити весь ліс, але зараз він ще малюк і точно не повинен десь залишатись сам! Може б я сказала і дещо про самого Андріла, але оточуючі розступаються і пропускають високу, біляву жінку, в якій одразу можна впізнати королеву. 

Якщо ви думаєте, що вона випливла наче царівна-лебідь, сяючи білосніжними покривалами і золотою короною, то уявіть щось повністю протилежне. Темноволоса ельфійка  скоріше схожа на воїтельку, бо на ній не тільки зручний мисливський одяг, а й обладунки, що закривають плечі, а за спиною меч і він точно не іграшковий.

-Мені доповіли, що ви тричі порушили закон, тому я чекаю на відповідь, - вона зупиняється в центрі кола і починає допит. - Це правда що ви прилетіли в Броселіанд на дракониці? Говори!

Киває в бік Андріла і він відповідає у власній манері так, що я не припиняю дивуватися його спокою і самовпевненості.

-Дракониця не моя, але вона загрожувала людям в Таун Веї, довелося увести її якнайдалі. 

-Та невже? Якщо ти звичайний погонич, чому просто не повернув її власнику? 

-Власниця залишилась з людьми, дракониця перестала її слухатись.

Ось вам і ельфійська чесність! Адже він не сказав ні слова брехні, але повернув все так, наче рятував селище. Просто герой, слова не скажеш! Королева, яка весь час уважно дивиться йому просто в очі, примружується у відповідь.

-Повірю тобі, бо вона повернулася не тільки з вами, а я принесла з собою яйце. В такому стані драконом не можна управляти, але це повертає нас до другого питання. Чому ви одразу не покинули ліс? Твоя подружка могла цього не знати, але ти знав точно, що тут не можна залишатись! 

-Бо йому довелося рятувати мене! - вирішую і собі вставити слово, благо мені за невеличку брехню нічого не буде. - У вас тут багато тих, кому я не сподобалась, одні хотіли приспати, другі ледь не закусали до смерті, а потім ще мріяли потопити.

Бачу презирство в погляді королеви, ну звичайно, чого чекати від людини! Але вона дивує мене не менше Андріла, тому що повідомляє ще одну “приємну” новину.

-Вам дуже пощастило, що вас не забрав Морок. Ліс вже не той, що колись і тут небезпечно навіть нам, а людині взагалі заборонено переступати межу. Хіба що… 

Вона робить крок назустріч і кивком голови наказую мене розв’язати. Я потираю зап’ястки, які вже встигли затекти, але ельфійка перехоплює мою руку і на її гарному обличчі стає насмішкуватим.

-Браслет довіри? То між вами магічний контракт, дуже цікаво, що такого ти могла запропонувати ельфу? 

Вона так уважно дивиться мені просто в вічі, що я не сумніваюся - намагається прочитати думки, але хай спробує! Зараз мені не до кохання-зітхання, такого безладу в бідній голівоньці давно не було, просто казка “Тисяча і одна халепа”! А головне, я намагаюся  не думати про “білу мавпу”, тобто про драконячого малого. Виходить, звичайно, як в притчі, саме це мене й видає. 

-Як тебе звати? - королева зацікавлюється моєю скромною персоною. 

-Кетра з Таун Вею. 

Дивлюсь просто в очі королеві і сама собі не вірю. Побий мене грім, мабуть, я набралася нахабства від свого прекрасного ельфа, бо це звучить Йеннефер з Венгерберга. Сподіваюсь Відьмака вони не читали, але мої слова наче додають ваги скромній знахарці. 

-Ти не проста людина, я це відчуваю. Але невже це можливо? 

З цього місця детальніше. Точно, що я незвичайна, бо хто ще з нормальних дівчат кілька днів мандрує по ту сторону порталу? Але цікаво, що саме ельфійка має на увазі, хоч би не мій незрозумілий аромат бузку, бо в це я точно не повірю. Ми спали біля вогнища на траві і одяг давно проситься в пральну машинку з порошком Аріель, а я сама  - в душ! 

Тим часом серед присутніх пробігає ропот, всі кудись озираються, а через мить я помічаю темну тінь, що прослизає між деревами. Щось схоже на величезного кажана пірнає вниз і тільки тепер я впізнаю нашого драконячого втікача. Він не зовсім граціозно приземлюється, але обирає для цього не Андріла, а моє плече, на якому залишаються подряпини. При цьому ще й сичить, викидаючи хмарки пари й вставляючи колючки. Захисник знайшовся! Підіймаю руку і обережно гладжу його по голівці, на якій від незадоволення сторч стоїть гостра луска. Те, що всі одночасно замокають і дивляться в мою сторону, якось і не помічаю, поки не чую королеву.  

-То ти маєш зв’язок з драконами? - голос в неї змінюється, бо вона м’яко кажучи здивована. - Я думала, що це неможливо. Звільніть її, хочу з нею поговорити! 

-Пробачте, а як же… - озирають на Андріла, на якого така милість не розповсюджується. 

-З твоїм другом я поговорю пізніше, йому нічого не загрожує. Поки що.

Який обнадійливий початок! Доводиться змиритися з цим, бо іншого вибору я не маю, але по дорозі думаю лише про одне: яку байку вигадати зараз? Хоч би мій ельф натякнув, де ми порушили закони лісу: коли притягли з собою малу кровожеру, чи коли залізли в ту печеру в горі? Вирішую, що буду імпровізувати, а тим часом я під конвоєм йду кудись вгору хиткими сходами, доки ми не опиняємось в чудовому місці, яке нагадує розкішну веранду. Сабеліан одразу спурхує з мого плеча і сідає на одну з перекладин, яка для нього більш зручна, і королева проводить його очима.