Глава 33

- Тобто, ми обійдемось без самої дракониці? А вона не почує своє дитинча? - я так мало знаю про цих милих  ящірок, що вже замучила ельфа питаннями. 

Щоб не ризикувати, ми вирушили задовго до темряви і я, якщо чесно, сильно хвилююся. Розумію, що для Андріла поява власного дракона означає ті самі зміни, яких він так прагне: повагу, статус та відчуття рівності з членами родини. Але для мене ще питання - чи хочу я, щоб нам склала компанію така небезпечна істота. 

-Щоб з яйця вилупився дракон, не обов’язково віддавати його Аждарці. Є багато способів, як це зробити. Моя мати мала свого з народження, яйце кладуть ще в колиску до дитини і між ними встановлюються дуже тісний зв’язок. Міріель виростила свою за допомогою магії, але це може зробити далеко не кожен ельф.

-Невже? 

Ми долаємо ще один крутий підйом і Андріл подає мені руку, щоб я не відставала.

-Брат Міри виявився невдахою. Його також відправили у Згубні землі, але те, що вилупилося з його яйця довелося вбити. Дракон був сліпим та безкрилим і більше нагадував черв’яка, схожого на самого Ейрона. 

Не розпитую, що не поділили ці двоє, але можна здогадатися. Один з родини вищих, хоча і без магічного дару, другий - без жодного статусу, але з бажанням щось довести рідним. Ще й Міра зі своїм впертим бажання пов’язати себе з таким обранцем. 

-Кажуть, правда, дехто можу розбудити навіть спляче яйце, але я таких ніколи не зустрічав, по-моєму, це казочки для дітей, - закінчує Андріл.

-Так що збираєшся робити ти? 

-Дочекатися, коли прокинеться Геката.

Час від часу не легше! Чомусь це ім’я пов’язане для мене з якоюсь темною відьмою, яка володіє особливим даром, або з Матір’ю всіх драконів. Це мої друзі любили зависати в стратегії і “вирощували” собі подібних вихованців, а я грала в тетріс, тому можу будувати будь-які здогадки. Ще й Андріл нічого не хоче пояснювати, просто веде за собою, доки ми не зупиняємось біля скелі, яка нависає над нами, нагадуючи хмарочос. Тут зеленоокий робить привал і сідає на повалене старе дерево.

-Чого ми зупинились? Знову чекатимем Фелікса, чи когось, хто винесе нас нагору?

Щоб побачити вершину, доводиться закидати голову, але вона ховається за першими хмарами. Гарненьке місце, щоб зробити колиску для своїх дітей, на місці Аждархи я б так і вчинила, бо тут можна не чекати непроханих гостей. 

-Нам не треба нагору, - Андріл тягне мене до себе і садить на коліна. - Зараз все побачиш сама!

Я дивлюсь на сіре каміння з надією, що там з’являться написи чи відкриються двері, але нічого такого не відбувається. Ми просто сидимо мовчки і спостерігаємо, як сонце потрохи ховається за деревами. Нарешті, коли я вже починаю позіхати і кладу голову ельфу на плече, відбувається дещо неймовірне - один з променів падає через віконце між двома гілками і відбивається на камінні сяючою смужкою. Вона спалахує так яскраво, що доводиться примружити очі і відкриває те, що було запечатано чи зачаровано. 

То мені спочатку здалося, що перед нами тріщина в камінній стіні, насправді це вузький прохід, що веде всередину гори. Вітаю, Катя, ось і початок  горрора! Всередині точно не затишна кімната з люстрою на тисячу свічок, але повертати назад вже пізно, тому я на ватяних ногах йду слідом за ельфом. Здалеку здається, що щілина дуже вузька і мені стає ще страшніше. 

Нагадує той середньовічний монастир, не монахи могли пройти в трапезну тільки якщо не мали зайвих опуклостей. Оце я розумію був підхід до схуднення - поїсиш, коли трохи пузо прилипне до спини! Про всяк випадок втягую власний живіт, але це, як виявляється, зайве! Ми легко проходимо крізь отвір, чи може він просто так влаштований, і опиняємось посеред повної темряви. 

Чую, як Андріл щось шукає у своїх шкіряній торбі і не встигаю ще заклякнути від жаху, як в нього в руці опиняється ліхтар. Ніколи таких не бачили, але думаю у нас на Розетці вони не продаються! Це просто кристал, який дає зеленувате світло і він поступово починає світитися все дужче. Наші кроки віддають луною і здається, що хтось потихеньку крадеться позаду, тому я постійно повертаю голову, скоро нервовий тік зароблю такими темпами! Не краще й від того, що “стеля” тут височенна, як в соборі і з неї звисають сталактити, що нагадують гігантські бурульки.

- То може ти хоч скажеш, хто така Геката? - наче й шепочу тихо, але голом віддається луною по всьому “залу”.

-Зараз сама побачиш!

Ми пірнаємо в ще один довгий прохід і ось тепер я точно не можу зійти з місця. Перед нами нова печера, в центрі якої знаходиться щось схоже на гніздо з круглих валунів. Задуха стоїть нестерпна, але я не бачу ні вогнища, ні джерела такого жару, аж доки прямо на очах каміння не починає міняти колір. На ньому з’являється візерунок, що нагадує червоне павутиння, яке розростається, поки не перетворює гніздечко у полум’яне пекло. 

Прикриваю очі рукою і бачу, що чорне яйце Аждархи досі покоїться в центрі, наче хтось вирішив піджарити драконячу яєшню на справжній лаві! Знаходитись тут далі неможливо і я кидаюсь назад до темного виходу, бо з мене вийде гарненький біфштекс, але Андріл залишається на місці, чи то ельфам ні жар, ні холод, ні до чого? Тепер мені ясно, чого він нічого не розповів заздалегідь, бо Геката - ніхто інший, як дух цієї гори, а, просто кажучи - ми на сплячому вулкані!

Якби я таке могла передбачити, ні за що не полізла б всередину, хай мене краще заберуть русалки чи привиди! І жодної молитви не знаю, хоча саме час її почитати! Не встигаю ще про це подумати, як печера так само раптово занурюється в пітьму, наче хтось вимкнув конфорку. Нестерпний жар теж спадає і Андріл робить кілька кроків всередину “дитячої”. 

Тут вже мою цікавість ніхто не зможе подолати! Я потихеньку повертаюсь і бачу. як ельф схиляється над гніздечком, а далі… Матінко рідна! Яке ж воно насправді гарненьке! Дуже схоже на дракончиків. якими ми прикрашали кімнату на китайський новий рік, тільки розміром з кішку.