Глава 28

Справжня знахарка повинна розбиратися в цілющих рослинах і вміти нейтралізувати отруту. В рольовках це “прописано в контракті”, а в реальному житті я відрізняю тільки спориш та ромашку. Тому геть не розумію, що робити, коли розпухають руки й ноги і скажено сверблять через укуси фей! Залишається одне - сидіти й плакати, що я роблю, не звертаючи уваги на ельфа, який читає мені моралі. 

-Навіщо тобі знадобилося її ловити? Це ж була королева зграї!

-Це була мала нахаба, яка хотіла поцупити мій сніданок! - голодною я завжди роблюсь нестерпна, а тут - і фрукти розсипала, і сама постраждала. Поглядаю на свої пальці-сардельки, до яких ельф встиг прикласти холодні примочки, й мені одночасно соромно і смішно. Сама не знаю, що то була за дитяча вихідка, але хіба я могла передбачити такі наслідки? Злюся через це ще більше. - Теж мені, королева! В неї повинні бути свої мисливці, щоб добувати їжу, та слуги за статусом. І взагалі, чому ти мене не попередив?

Ось хочеться мені з ним посваритися, хоч на когось звалити провину! Я вже стільки раз через нього потрапляла в халепу, що можна інструкцію з виживання писати! У відповідь гостровухий повільно підіймає на мене очі:

-А я не казав, що в цьому лісі все небезпечне? Чи ти спала на ходу, коли я це розповідав?

-Спала! - кидаю сердито. - Взагалі, звідки ти все це знаєш? Читаєш думки лісу? Не паморочиться від них голові?

Мені згадати страшно отой скрегіт дерев, шепіт, крики невидимих тварин, які всі одночасно вимовляють погрози.

-Не вгадала, - він робить останню перев’язку і сідає поруч по-турецьки. - Я тут вже був, правда давно.

-Ого! Мабуть, цікава була екскурсія! Вас водили всім класом? 

Те, що він розповідає мені далі, змушує мене не те що замовкнути, а прикусити язика. Виявляється, історія не така смішна і після неї моє ставлення до ельфів змінюється ще більше, бо тут знову спливає ім’я татуся Андріла. Цей вищий - не просто пихатий і самозакоханий аристократ, він мерзотник, якого я б залюбки згодувала Аждарці! Тільки уявіть собі, що батько вирішив відправити вас до отакого “літнього табору”, та ще в дитинстві й зовсім самого! Спитаєте навіщо? Бо в нього, бач, з’явилися сумніви щодо власної дитини!

-Навіщо він це зробив? - не можу в себе прийти після того, як Андріл легким тоном повідомляє мені новину.

-Щоб перевірити, чи справді я маю ельфійський дар.

Він не дивиться на мене, а замість цього займається оригамі й робить з листа дерева щось схоже на пташку. Потім підносить її до обличчя, тихо шепоче і розтуляє долоні. Створіння миттєво оживає, пурхає крильцями і швидко зникає між деревами, залишаючи в повітрі райдужний слід. Я геть зачарована, але не можу прийти в себе від такої відповіді.

-Тобто, перевірити? Хіба це у вас не в крові?

- Якби моя мати була однією з вищих, в нього не виникло б питань. 

-Тоді навіщо він взагалі на ній одружився?! - ляпаю не думаючи й тільки потім намагаюся якось пояснити, що я мала на увазі. - Ну… якщо це так важливо не просто для статусу?

-Хотів нащадка.

Тут у мене взагалі відпадає щелепа. Тобто, десять попередніх дружин народжували йому тільки дівчаток?! Теж мені Генріх восьмий, у них, виявляється, є свої схиблені на родоводі. Мало того! Коли вже мрія збулася, ні щоб від радості стрибати через народження хлопчика, вирішив перевірити батьківство! 

-І що далі? Хоча, якщо не хочеш, можеш не розповідати…

-Оскільки я сиджу тут коло тебе, Бузочок, мене не зжерли, не затягли під землю і не відібрали душу. Їжу я теж знайшов, хоча в лісі багато отруйних плодів! Правда ловити фей мені в голову навіть тоді не прийшло. 

Як тільки він згадує про малих кусак, поглядаю на свої руки. Сподівалась. що від компресів набряк трохи спаде, але нічого подібного! Навіть пальці зігнути не можу і кривлюся від болю, ще й ноги місцями покусані, так що мої східні капці довелося скинути. Андріл легко зчитує мої думки і повертає до мене гарне обличчя, ховаючи в куточках губ посмішку.

-Знайдемо Ґудзики жебрака і все минеться!

Він легко схоплюється і починає збори, прибираючи сліди нашого перебування,  складає все назад у наплічний мішок.

-Що знайдемо?! 

-Водяну м’яту, - Андріл задумливо дивиться кудись вдалечінь, розмірковуючи вголос. - Прийдеться спуститися до ставка. Отрута у фей не смертельна, але ти ще довго будеш мати пальці троля, якщо ми нічого не вдіємо.

Жартівник! Знайшов над чим посміятися, хоча, маючи на увазі манери нестерпного гостровухого, він може казати правду. Але хай там як, в мене одразу кілька заперечень. По-перше - як я піду, якщо не можу кроку ступити, бо наче мене у вулик запихали. По-друге, начебто він сам казав, що нижній ярус Броселіанду заселяють темні створіння! Якщо так, краще все почекаю, доки все пройде само собою!

-Ходи сюди! - ельф допомагає мені підвестися, а далі повертається спиною і за мить бере мене на запліччя. 

Я й слова сказати не встигаю, просто хапаюся за його шию, а він однією рукою підштовхує вгору п’яту точку. Оце вже дійсно шляхетний вчинок! Не плащ, звичайно, кинув в багнюку перед прекрасною дамою, але тягти на собі додаткову ношу та ще й добровільно, такого я не чекала. Як тільки ми опиняємось так близько одне до одного, моя злість миттєво зникає. Я відчуваю, як щоки торкається біляве волосся і тільки тепер помічаю… 

Зачіска точно як в моїх улюблених фільмах: тонесенькі кіски плетуться і ховаються за вухом, перехоплені кількома намистинами, схожими на місячний камінь. Зелена сережка. І цей солодкий запах сандалу! Мабуть, ельфи не притягують ніякого бруду, хоч тиждень сидять біля вогнища чи бігають лісом - яка чудова відмінність від всіх моїх знайомих!

Я навіть очі на мить закриваю. В голову починають закрадатися заборонені думки, а в животі пурхати метелики, тому роблю відчайдушну спробу думати про щось інше. І мовчати при цьому не виходить.

-Можна спитати? - наче ненароком притуляюсь щокою до його гарного вушка, - А тут бувають безпечні ставки? Ти казав вниз спускатися не можна!