Глава 25

Може Андріл і встиг би якось виправдатись, мені самій цікаво дізнатись, що тут насправді відбувається, але, як завжди трапляється нове лихо. В чорному проваллі печери з’являється голова розміром з Минівен, а потім і сама дракониця. Вона гучно втягує носом повітря, наче шукає свою здобич чи намагається розібратися, де опинилася. Ще в пак – приспали дівчину одразу після шлюбної ночі, та ще й чоловік новоявлений втік. Я б теж була не в захваті!

Голова у неї рогата, тепер ясно це бачу, а ще шипи на шиї – справжня красуня, то ж тут не просто тікати, а миттю зникнути з дороги треба. Добре, що поряд цілий майданчик, усипаний величезним камінням, куди я і мчу чимдуж, аж капці з ніг спадають. Виглядаю зі свого укриття і бачу Міріель, що від радості, мабуть, ледве не плаче! Простягає до Аждархи руку і починає щось говорити, щоб її втихомирити. Повітря здригається. Навкруги розносяться утробні звуки, наче з фільму «Юрський період», а далі все зовсім виходить з-під контролю.

Замість послухатись своєї власниці, летюча рептилія відшукує очима зеленоокого нахабу, який вислизнув назовні щось хутко ховає під курткою…Матінко рідна! Досі я думала, що бачила розлюченого дракона, але ні! У Аждархи спалахують очі, вона видає такий крик, що доводиться затуляти вуха, і рушить просто до Андріла.

-Поверни їй його негайно! – Міріель сама схожа на драконицю. – Хочеш, щоб тебе зжерли?

Я не розумію, про що йдеться, але, схоже Міра не може дати ладу своїй гарненькій рогатій улюблениці. Аж доки Андріл не витягує з-під поли яйце і не кладе його на землю, акуратно виставляючи перед собою руку. Досить велике яєчко, абсолютно чорне і виглядає так, наче це обточений шматок застиглої лави. Відмінний експонат для будь-якого музею, але мій ельф, мабуть, не для цього його поцупив. 

-Тихо, дівчинко, я все зрозумів!

Під дівчинкою він має на увазі зовсім не свою подружку, бо навіть не дивиться в її сторону, а намагається загіпнозувати знервовану рептилію. Голос у нього стає тихим, ласкавим, мені здається навіть я зі свого сховища відчуваю хвилі тепла. Хоч в чомусь він був зі мною чесним, коли розповідав, що отримав цей дар від матері. 

-Ідіот! Як тобі таке спало на думку! – кричить ельфійка, хапаючи його за комір, щоб відштовхнути в сторону. – Почекай, я з тобою розберуся!

Ось тепер я точно знаю – коли в кіно посеред бійки, перегонів і вибуху вулкана тулять любовну сцену – то є правда життя. Я розумію, що відчуває Міріель, але краще б вона не втручалась! Як тільки  Аждарха чує її голос, вона наче прокидається, трусить головою і робить крок вперед, роззявивши пащу. Ще трохи й сьогодні на вечерю в неї буде підсмажений ельф…

Я казала, що мене тут вважають безсмертною знахаркою? Мабуть, так і є, бо тільки божевільна може вчинити таке, або безсмертна! Хапаю камінь побільше, вибираюся зі свого сховища і щосили кидаю його в сторону дракониці. Не впевнена, може я при цьому ще й бойовий клич вигукнула, бо хотіла тільки одного — відвернути кровожерливе створіння від Андріла.

Скажу чесно — це було абсолютне безумство, особливо вважаючи, що в мене «дві ліві» руки. Якось на уроці військової підготовки треба було кинути на дальність гранату. Коли дійшла черга до мене, я зробила спробу. Наче все по інструкції, але клятий муляж полетів не по прямій, а на кшталт бумеранга назад і ледь не прибила вчительку. Після цього мене звільнили від уроку, щоб уникнути людських жертв.

Тепер замість гранати в руках опинився камінь і треба ж такому статися, щоб мій фокус повторився, але влучаю я в єдине вразливе місце дракониці — в око. На якусь мить бідолашна сліпне, а коли нарешті приходить до тями, Андріл вже знаходиться на безпечній відстані. Міра від несподіванки втрачає свої ельфійські здібності і контакт з Аждархою. Знай наших – а казали земна дівчина тут дня не протримається! Правда тепер треба самій уникнути шансу перетворитися на біфштекс, бо рогата красуня переступає з ноги на ногу, поки не знаходить яйце. нахиляє морду, щоб переконатися, що її не надурили, а далі стається непоправне. Як на зло, яйце котиться вниз по схилу і зупиняється біля моїх ніг, просто як на Великдень, коли ми спускали крашанки з гірки й загадували бажання.

Часу на роздуми в мене немає: нападай, або тікай і я роблю друге. Як тільки Аждарха наближує до мене голову, хапаюся за луску, яка в неї стоїть дибки він злості, і виконую карколомний трюк. Леголас би мені позаздрив, бо сама не розумію, як опиняюся вгорі. Минулого разу ледь по драбині залізла, а тут наче хто підкинув. 

Видираюсь на спину, але сідла, як у Піфона тут немає, тому я одразу притискуюсь до тіла розлюченої драконячої матусі і чіпляюсь там міцно, як тільки можу. Вона кілька разів  трусить головою, так, що я ледве не злітаю додолу, але скоро забуває про мене, наче просто комашка залізла на спину, бо в мене якої магії – нуль! 

-Аждарха, ні! – Міріель стає у неї на дорозі, намагаючись зупинити, та даремно. 

Схоже, майбутні мами трохи притрушені і у драконів також, вона нікого не слухається, тільки гарчить. Простягає лапу, щоб схопити яйце, затискує його між пальцями і розвертається, щоб розкрити крила. Я заплющую очі і починаю зворотній відлік життя, що мені залишилось, бо тепер мене точно ніхто не врятує! Або мене скинуть в прірву. або занесуть кудись, де я залишусь напризволяще і це ще не найгірші варіанти. 

Тільки коли ми відриваємось від землі, відчуваю якийсь рух позаду. Сильна рука хапає мене за талію та притискує до себе і я, ще до кінця не отямившись, відчуваю, що це не ельфійка.

-Тобі казали, що ти божевільна? – шепоче мені на вухо Андріл, але відповісти йому не встигаю. 

Він кладе долоню на спину дракониці і промовляє кілька слів, намагаючись її вгамувати. Де там! Наша «пташка», нарешті, відчуває себе вільною, відштовхується від землі і підійматися вгору, супроводжуючи це щасливим криком, від якого в мене волосся стає дибки. Нас точно чули не тільки в Таун Веї, а й в сусідніх селах, але найгірше - внизу залишається Міріель і я точно знаю, що такого вона ніколи не пробачить!