Глава 21

-Тільки не кажи, що це сталося без твоєї участі! - Міра, або якщо точніше Міріель, стоїть, склавши руки на грудях і спалює Андріла очима. - Аждарха ніколи не полетіла б сама,  вона виросла в мене на руках і не буде слухатися будь-кого! Ти хоч уявляєш, що я пережила, коли моя дракониця втекла і не повернулась? Хоча, що я питаю, коли тобі було хоч якесь діло до чужих проблем. 

Мій гостровухий приятель попри всі звинувачення поводиться так, наче нічого і справді не сталося, але що до мене, ту є, як то кажуть, питання. 

-Я вам не заважаю? - вставляю свої п’ять копійок. - Якщо це сімейна розмова, краще піду, бо мене вже наречена розшукує. Не хочу її засмучувати.

-Зачекай! - ельфійка, нарешті, згадала, що я вже бозна-скільки стою і слухаю їхню перепалку. - До тебе теж є питання. На печері, де спить Аждарха - магічні ґрати. Селяни сказали, що їх врятувала пані Кетра, яка запечатала прохід. Це правда?

-Не така вже й погана ідея, зважаючи на те, що поряд селище з дуже смачними мешканцями, - слова злітають з язика самі собою.

Як згадаю цю закохану летючу парочку, досі волосся стає дибки, так що про ґрати я точно не жалкую. Андріла така відповідь вочевидь дуже веселить, бо він не може стримати сміх і одразу займає мій бік.

-Бачиш, не всім до вподоби пропозиція стати обідом! Твоя дракониця у безпеці, Міро, люди також, то може краще приєднаєшся до свята? Впевнений, тобі будуть раді!

-Я залишусь тут рівно до того часу, поки заберу своє! І ти, - вона тицяє пальцем в Андріла, - полетиш зі мною, якщо не хочеш, щоб за тобою прислали охоронців. Поки ти заробляв, штовхаючи дурням артефакти, батько на все закривав очі, але тепер про тебе просто легенди складають! Бо мілорд Сільварант не тільки вирішив без дозволу проникнути в міжсвіття, та ще й притягнув за собою смертну! Ти порушуєш рівновагу, Андріл і добре це знаєш!  

Ось ми і дісталися до самого цікавого, то я, виходить, теж порушниця? Шастаю по цю сторону порталу і набуваю відомості.

-Кхе-кхе! - доводиться якось зупиняти цю палку промову. - Якщо вже мова зайшла про мене, то я тут випадково і залишатися не збираюсь. 

Відчуваю, що ельфу це не сподобається, бо він спланував ще одну маленьку справу за моєю участю, але зараз вже для нас обох пахне смаженим. Міріель зовсім не схожа на пустотливу сексапільну ельфійку, вона по-справжньому розлючена і явно збирається діяти, а не просто спостерігати за витівками Андріла. Тим більше дивною для мене є її реакція. 

-Випадково знерухомила чарівника?! І Джабаля розчарувала після нападу перевертня? 

-Пані Кетра дуже сильна знахарка…

Андріл точно хоче отримати на горіхи одразу від двох жінок, але чомусь я не помічаю ні найменшої тривоги в його зелених очах. Але як тільки він відриває п’яту точку від валуна, на якому зручно вмостився, і робить крок в сторону доріжки, Міра втрачає терпець. Вочевидь ці вихідки дійсно допекли його родині, або не тільки. Вона робить кілька блискавичних рухів, що нагадують мені якісь вправи по ушу, вихоплює кинджал і приставляє його до шиї втікача. 

Я, здається, втратила не тільки дар мови, а й здатність рухатись, просто стою і дивлюся, як мій незрівняний красунчик піднімає руки, щоб вгамувати розлючену подружку. 

-Гей, тихіше, ти що жаботікаби об’їлась? Я нікуди не тікаю! 

-Тільки спробуй! - Міра нахиляється до нього і щось говорить ельфійською, аж раптово замовкає так само, як я секунду назад. 

Її очі змінюють колір темніють і, я не побоюся цього слова, починають кидати блискавки. Не думала, що можна розізлити її ще більше, але вочевидь це таки сталося. Тепер ельфійка хапає свого бранця за руку і підсмикує вгору його рукав.

-Це те, що я думаю?! - голос в неї раптово змінюється. - Ти пов’язаний з Кетрою? Придумав для себе захист про всяк випадок.

В мене починає палати зап’ясток, дідько, коли ж припиняться ці ельфійські фокуси! Вже готова сама піти на розбірки з іншою дівчиною, хоча й не розумію, що її так збентежило. На гарному обличчі тепер така відверта зневага, навіть дивуюсь, що Андріл не провалюється крізь землю, коли вона раптово розтискає хватку.

-Можеш не відповідати! Я відчула це одразу, як тільки її побачила. Ти не залишаєш мені вибору, почекаю, поки закінчиться свято, потім поговоримо!

Ельфійка ховає кинджал за пояс на ходу, накидає на голову каптур і без подальших пояснень йде геть, але я відчуваю, наче повітря наповнено чимось гірким, схожим на образу. Наче на зло набігає холодний вітер і з хмари, яка невідомо звідки взялася, починає сипати сніг. Я в своїй розшитій шовковій сукні миттєво вкриваюся сиротами, вітер задуває під спідницю, кидає гострі крижинки, які дряпають шкіру та змушують закривати обличчя. Взагалі то і у нас погода в горах часто змінюється, але ж не так несподівано! 

-Пішли! - Андріл хапає мене за руку і тягне за собою.

-Може ти мені щось поясниш? - доводиться майже кричати, такий піднімається вітер. 

У відповідь не чую ні слова, аж поки ми, як ті куми, що заблукали у завірюсі, не спускаємось трохи вниз по схилу. Щоб утриматись на ногах, чіпляюсь за рукав ельфійської куртки, ноги ковзають на вкритому льодом камінню, а холод пробирає до кісток. Вже починаю прощатися з життям, бо ще трохи і перетворюся на крижану мумію, але тут вітер миттєво стихає. Як тільки стає видно перші будинки, сонце знову пече, співають пташки, а до нас долинають сміх та голоси. Я вже бачила, як працюють магічні грати і думаю, що це щось схоже на невидиму межу - якою б розлюченою не була Міріель, вона не мала наміру зіпсувати селянам свято. А ось настрій мені зіпсувала!

Поки ми відхекуємося після боротьби зі стихією, повертаюся до Андріла, бо хочу подивися йому просто в очі. 

-То ти мене надурив? Використав? - чомусь щипає в очах, хоча я відчайдушно борюся зі сльозами. - Знав, що тебе шукатимуть і вирішив перестрахуватися?