Глава 20

Як Андріл це зробив, я не знаю! Наслав на місцевих якийсь туман чи провів сеанс масового гіпнозу, але нашу відсутність наче й справді ніхто не помітив. Або всі настільки виховані чи бояться, що навіть натяку чи одного питання не було. Коли ми разом повертаємось, в Таун Веї вже вирує життя, я й забула, що в селі люди не сплять до обіду! Але найбільше на мене чекає моя гарненька подруга, яка одразу хапає за руку і тягне за собою в окрему кімнату. 

-Батько дав згоду, - шепоче вона гарячково після того, як розповідає про заручини. - Мені не доведеться повертатись до Камаль-бея! 

-Звичайно не доведеться, цього тільки не вистачало! Нехай всі і далі думають, що я дійсно тебе викупила. Адже сам він не ризикне прилетіти в село, щоб тебе розшукувати?

Бачу, що Афіфе одразу змарніла, сумніви так відверто написані в неї на гарненькому личку, що передаються і мені. 

-Тоді може вам з родиною кудись переїхати? Тут же є інші селища?  

-Є, але для цього потрібні гроші, а в мене навіть на придане немає, батько збирається продати дещо з майна! 

Вчасно вона про це згадала! Нарешті я зроблю те, що давно збиралася, та ще й позбавлюся небезпечної парфумерної колекції. 

-До речі… я тут дещо хочу тобі віддати. І не кажи, що ти не візьмеш, бо вам потрібні гроші. 

Пірнаю в бездонну кишеню картатої спідниці і витягую мішечок з Чар-зіллям. Подруга обережно бере його в руки, тягне за шнурок, щоб зазирнути всередину, але миттю пізніше починає мотати відчайдушно головою. 

-Ні-ні, я не можу! Це коштує дуже дорого, за одну унцію можна купити дім!- Афіфе. схоже, не може уявити себе власницею такого неймовірного скарбу, навіть обличчя закриває руками. -  І це належало…

-Знаю я, кому воно належало і для чого! Обійдеться! А тобі потрібно вийти заміж, а не танцювати перед старим карликом, який сам винен в ваших нещастях! - доводиться майже силоміць стиснути її руку з подарунком. - Ти врятувала мене, Афіфе, то я твоя боржниця, не відмовляй мені в такій маленькій приємності! Твій батько зможе їх продати, або це буде твоє придане. 

Від такої неймовірної щедрості Афіфе губиться, її великі очі наповнюються сльозами і подруга обіймає мене майже, як рідну.

-То я піду, скажу батькові? - обережно запитує вона. - Ненадовго залишу тебе! 

Я киваю і мені стає легко на душі, хоч в цьому світі я можу когось зробити щасливою, а не тільки смачно нагодувати та стати партнеркою в грі в покер. Афіфе зникає з очей, але раптово наче щось згадує і повертається назад. Вигляд у неї при цьому трохи присоромлений, але очі загадково блищать.

-Ти залишишся на святкуванні? Будуть тільки мої рідні і родичі Маліка!

В її погляді стільки надії, що язик не повертається відмовити, але собі я даю зарок - жодної краплі місцевого вина! 

Виконати власну обіцянку не дуже просто, бо тут люди занадто гостинні, рятує лише те, що знахарку вони дуже поважають і навіть побоюються. Користуючись цим я навіть вигадала, що мені потрібно поновити сили за допомогою особливого напою. Настій м’яти з медом - це як раз те, що вони легко знайдуть в себе в закромах і від чого дівчину на кшталт мене не потягне на різні пригоди. Єдине, що мені ввічливо пропонують - переодягнутися і тут важко з ними сперечатися. І без того моя спідниця і блузка не дуже нові, бо позичені у фавни, так ще і постраждали після купання в водоспаді і ночівлі на природі. 

Афіфе особисто підбирає мені вбрання, трохи схоже на сарі. Жовтогарча сукня, обшита блискітками, прикрашена візерунками и орнаментом. Не скажу що це мій стиль чи улюблений колір, але куди подітися, якщо треба догодити нареченій? Дзеркала тут немає, тому доводиться повірити подрузі, яка аж в долоні ляскає від радості, така я з її слів гарна. Коли я вже готова, їй приходить на розум, що мені не вистачає вінка з свіжих квітів Амортенції - ця квітка не в’яне навіть зірваною, то ж дівчина залишає мене саму і просить нікуди не тікати до її повернення. 

Не знаю, чи далеко Афіфе пішла, але дуже скоро мені робиться нудто сидіти і визирати у віконце. Знечів’я вирішую трохи походити по дому, тим більше я нікому не заважаю, бо всі зараз зайняті і будинок пустий. Точніше, я була в цьому впевнена, бо двері рвучко відчиняються і на порозі з’являється жінка в дорожньому одязі. Те, що вона точно не з Таун Вею, можна не сумніватись, як і в тому, що це якось пов’язане з Андрілом. У непроханої гості таке ж гарне, зарозуміле обличчя і гострі вушка, що виглядають з-під довгого чорного волосся. З одягу помічаю високі чоботи, штани с ременем, на якому поблискує щось схоже на кинджал і куртку з драконячої шкіри, тільки червоної. Вони навіть чимось схожі, чи це працює з усіма ельфами? 

-Вітаю! - вона звичним жестом прикладає руку до серця, а потім простягає її вперед.

Це виглядає дуже тремтливо, я б навіть сказала “сердечно”, але зелені очі ельфійки аж палають і в них не помітно ніякої радості. Я бурмочу щось нерозбірливе, а в животі вже стає неприємно пусто, як буває завджи, коли спрацьовує чуйка.

-Мені треба з тобою поговорити, але не тут, може вийдемо надвір? - вона не дає мені оговтатись.

-Гаразд, а що трапилось? - поступово підкрадаються сумніви: де я чула таку коронну фразу? Ну звичайно, перед розмовою дружини та коханки! Цього мені ще не вистачало, невже я перейшла дорогу дівчині, яка небайдужа до зеленоокого негідника?

-Я все поясню! - кидає вона через плече.

Сподіваюсь, зараз я не дізнаюсь, що у ельфа є родина і він мені набрехав з три короба, зроду не почувалася так жахливо! Моя нова знайома крокує впевенено, отже добре знає дорогу і була тут не один раз, а йдемо ми кудись окольним шляхом. Я вже починаю готуватися до очної ставки, але раптово доріжка закінчується на невеликому майданчику, засипаному камінням. Чудове місце з неймовірним краєвидом, але я панічно боюся висоти і намагаюсь триматись якнайдалі від урвища.  

-Нічого, якщо я постою тут? - невпевнено відповідаю на ї пропозицію присісти на один з валунів і ельфійка знизує плечима. - Може просто поясниш, що відбувається?