Глава 18

Новина розноситься по Таун-Вею зі швидкістю урагану. Налякані жінки тепер скупчились і перешіптуються, озираючись в бік хліву, куди віднесли зачарованого Вереселеня. Меня залишається сподіватись, що Андріл впорається і з цією нечістю, хоча Афіфе і такою я не бачила ще ніколи. 

-Мені сказали, що вона… тобто ця істота, була в домі твого родича? - запитую обережно, тримаючи подругу за руку.

- Уявляєш?! - воша шепоче, але очі просто кричать від страху. 

-Але хіба вони можуть завдати шкоди комусь, крім того, з ким живуть? 

Хоча відповідь я бачила в саду, де Вереселень ледь не задушив Андріла, я все ще думаю, що ельф сам роздражнив перевертня. 

-То ти нічого не знаєш? - Афіфе похитує головою - Якщо це справді Вереселень, то це чиясь неупокоєна душа! І вона… тобто він жив в домі дядька, отже його дружини вже немає на світі. І ніхто не помітив, як вона пропала! Всі бачили лише, як Джабаль почав марніти, став якимось дивним, потім зовсім перестав розмовляти. Старі в селищі казали, що то дурний знак, але ми думали, його точить якась хвороба.

Вчасно Афіфе про це згадала. Хоч би мене й справді не покликали лікувати бідного Джабаля, і хто тільки смикав Андріла за язик казати, що я сильна знахарка! Досі ще сподівалася, що уникну нової халепи, але така вже моя доля. Не встигаю про це подумати, як до нас наближається сива жінка з мокрими від сліз очима. 

-Моя пані, чи не могли б ви нам допомогти! Мій бідний син зовсім збожеволів після того, що сталося! Він нікого не слухає, боюся, що мої онуки залишаться і без матері, і без батька!

-Емм… - я роблю великі очі, наче не розумію про що йдеться, але жінка, схоже, готова до такого повороту. 

Вона тримає якийсь пакунок і простягає мені, явно в якості оплати, та ще й намагається поцілувати руку. І що мені тепер робити? Просто слів немає, щоб віддячити зеленоокому за таку послугу! 

-Не треба… - мені страшенно ніяково, особливо через те, що на нас дивляться інші мешканці Таун-Вея. - Добре, я візьму потім… я спробую допомогти! 

Ось і настав твій зоряний час, Кетра! Ні в якій рольовці не доведеться готувати зілля для людини, з якої витяг всі сили перевертень. Вчасно згадую, як колись в дитинстві мама возила мене до бабці відшептати переляк, та теж нічого не брала наперед і нічого не обіцяла, сказала тільки мовчати і виконувати все, що скажуть. Мабуть, тут працюють такі ж закони, тому що на мене дивляться зі ще більшою повагою.

Поки ми йдемо до будинку, помічаю, що село наче вимерло. Тільки недавно стояв дим коромислом, а зараз всі поховалися, навіть паперові ліхтарики майже згасли і доводиться озиратись на кожну тінь. Нарешті моя супутниця штовхає низенькі двері і ми заходимо в дім, де також стоїть повна тиша. Те, що я бачу, викликає бажання одразу втекти геть, тому що Джабаль сидить на стільці нерухомо і дивиться в одну точку, наче від досі під гіпнозом. Не відгукується, не реагує на тихі вмовляння племінниці, яка ніжно гладить його руку.  

Тут потрібні гарні транквілізатори, а не просто зілля - щось здатне розбудити людину, яка впала в ступор. Стискаю руки і занурюю їх в свої бездонні кишені, аж тут натикаюсь на заповітний мішечок з Чар-зіллям, яке я поцупила у Камаль-бея. Щаслива думка з’являється миттєво, якщо вже це не допоможе, то в мене немає шансу врятувати свою репутацію. 

-Нам треба залишитись наодинці, - руки трохи тремтять, але намагаюся говорити впевнено.

Слухаються мене беззаперечно, хтось з родичів-чоловіків випихає за двері цікавих малих, а сива жінка неохоче, але зникає в сусідньому приміщенні. При світлі каганця не дуже можна розгледіти, що написано на тих склянках, але червону одразу відкладаю в сторону, бо точно маю справу з парфумами для пристрасті і кохання. Прозорі, як казала Афіфе - то для юних дівчат, а от зелені… на них зображений листок рослини, що дуже вже нагадує наші коноплі. Якщо вже обирати, то точно саме їх!

Відкорковую пляшечку так обережно, наче там смертельна отрута, але запах досить приємний, навіть більше, в мене одразу впевненість з’являється і покращується настрій. Згадую, як робила це моя подруга, хапаю тоненьку тріску, якими підпалюють світильники і занурюю в смарагдову густу рідину. По краплі на зап’ястя, за вухами та на волосся хворого, а останок я на кшталт нашатирного спирту підношу до обличчя Джабаля і відчуваю густий, пряний аромат. 

Ну чому, чому зараз немає камери, щоб увіковічити цей момент?! Застиглий до цього чоловік робить глибокий вдих, відриває погляд від стіни і долонею проводить по обличчю. Що ж, пані Кетра, ви склали екзамен на відмінно, давайте залікову книжку! Мені тепер так легко і весело, наче правда накурилася коноплі. Коли родичі Джабаля заглядають нарешті в кімнату, приймаю їх подяку, наче так і треба, доки серед них не помічаю знайому фізіономію гостровухого красунчика.

-В мене все вийшло! - підходжу до нього впритул і задираю голову догори, бо зростом ледве дістаю до плеча ельфа. - А як там поживають Левесень?

-Вереселень, - поправляє мене Андріл. 

-А я як сказала? Хоча, неважливо, то ти його знешкодив? А-ха-ха! Цікаво, як цього разу? Запхав у глечик, зробив невидимим чи перетворив на якусь безпечну веретеницю?

Ельф дивиться на мене і піднімає брову. Щоб зрозуміти, що відбувається, йому потрібно кілька хвилин. Нарешті, він бере мене за лікоть і притягує до себе. 

-Пані Кетра, вам потрібно вийти на свіже повітря. 

-Я не хочу! - намагаюсь вивільнитися, але Андріл не поступається. - Бачиш, для мене тут приготували якісь подарунки! Ти зіпсував нам квест, де в мене була головна роль, то я хоч тут отримаю свій приз!

-Отримаєш! Але трохи пізніше! 

Ми вальсуємо майже в обіймах одне одного, протискаємось надвір і опиняємось серед родичів та сусідів Джабаля, які досі чекають новин. Ельф щось говорить їм на місцевому діалекті, але мене язик вже не слухається. Що вбіса відбувається? Останній раз таке трапилося, коли я випила пляшку шампанського, а з закуски була лише полуниця.  Але тоді поряд був Тоха, а тепер - цей нестерпний нахаба, поряд з яким я втрачаю не тільки рівновагу.