Глава 16

Коли одна паличка та дев’ять дірочок переможуть ціле військо… В дитинстві я любила казку про Нільса, який вивів з міста щурів за допомогою сопілки, але не думала, що в руках ельфа вона здатна видавати такі звуки. З печери до нас долинає мелодія, ніжніше якої я ніколи не чула. Правічна, що поєднує на невидимому рівні, неймовірне поєднання звуків, які допомагають спілкуватися без жодного слова. Мене наче колихає на хвилях і страх зникає, а замість цього душу оповиває неймовірний спокій. Ми ще кілька хвилин чуємо гарчання, але воно поступово затихає і навкруги замовкають навіть птахи. 

Виявляється мій красунчик ельф не просто скуповує і перепродає артефакти, він дійсно розуміє природу будь-яких створінь, навіть таких хижих, як джин або дракон. Вміє приборкувати без зброї, просто за допомогою сопілки, яку змайстрував з камишини! Я потроху виглядаю з-під валуна і бачу, як до вихода з печери щось наближається. Чоловіки, що сидять в засідці, напружуються, перемовляються своєю мовою та жестами, аж доки в темному отворі не показується рогата голова Піфона. Звір важко ступає поряд з Андрілом, вибирається назовні і озирається навкруги. 

Його ніс вловлює знайомий запах, з помаранчевих очей наче спадає пелена і дракон жадібно втягує повітря. Ще хвилина і він несподівано розправляє крила, злітає вгору та робить коло над озером, на літу хапаючи пащею воду. А потім зникає десь в небі. Весь цей час я майже не дихаю, але тут чоловіки оживають і всі одночасно оточують Андріла. Рудий здоровань з арбалетом в руках заводить розмову першим.  

-Вона спатиме же два тижні, - безтурботно відповідає ельф. - Для неї тут безпечно, гарне гніздечко!

-А для моїх людей? - насуплюється ватажок і його рука міцніше стискає зброю. - Що, як її хтось випадково збудить? Можливо, варто залишити охорону?

Мені набридає сидіти на землі, обтрушую з себе дрібні камінці і теж наближуюсь до невеликої компанії. Саме вчасно, бо Андріл повертається до мене і нагороджує солодкою посмішою.

-Я б не став так перейматися, Газанфаре, бо я привіз з собою пані Кетру!

Очі дюжини чоловіків звертаються на мене одночасно, про вираз їх облич взагалі помовчу. Більшість, схоже, думають, що мене прив’яжуть біля печери в якості обіда на випадок, якщо дракониця захоче поїсти. У всякому разі я не бачу ніякої радості серед місцевих. Але не встигаю ще й рота розкрити, як Андріл хутко ловить мене за лікоть та підводить просто чорного отвору у провалля. 

-Ти збожеволів?! - я не встигаю і оком моргнути, як він хапає мою руку та підносить її до входу в печеру та промовляє якесь закляття. 

Виникає таке відчуття, наче по руці тече струм, а далі все відбувається миттєво: від землі до самої стелі виростають грати, точнісінько такі, як в домі Камаль-бея. Чую за спиною дружний видих і підіймаю на ельфа очі. 

-Вибач, Бузочок, але поки ми з тобою пов’язані, Камінь, що відчиняє всі замки, визнає за хазяйку лише тебе, - шепоче ледь чутно з бешектним виглядом. 

Кидаю погляд на перстень Камаль-бея і починаю здогадуватись, як гарно він все прокрутив. Ось чому не відправив мене з Афіфе на допомогу, бо я дійсно була йому потрібна! Тихий гомін за спиною доводить мою правоту - чоловіки, які ще недавно взагалі не помічали “якусь жінку”, раптово виказують всі ознаки поваги та шанобливо розступаються, коли ми відходимо від печери. 

-Пані Кетра, мілорд, чи не погодитесь ви розділити з нами трапезу? В Таун-Веї вам будуть раді, - Газанфер розмовляє з такою повагою, наче перед ним королівська династія. 

Він несподіванки я не знаю, як вчинити, бо очікувала зовсім іншого - щоб Андріл, нарешті, відкрив портал і я опинилася знову вдома. Пережитих вражень мені вже вистачить на все життя, але мій гостровухий супутник відповідає за нас обох.

-Дякую, Газанфере. Ми залюбки пообідаємо! 

Ого, тепер вже з’явилось навіть “ми”, це мене бентежить по-справжньому, але розмовляти з Андрілом зараз ніяк неможливо та й не хочеться розчаровувати місцевих, тому я теж щось бурмочу на знак згоди. Ще раз оглядаюся на запечатану печеру, де дракониця солодко спить, схоже людям поки що дійсно нічого не загрожує, тому із зітханням крокую слідом по вузькій стежці вниз поміж вдома височенними схилами. 

Якби в мене так не боліли ноги та все тіло після падіння у воду, я б мабуть, на час забула про всі неприємності. Тут нас оточує просто неймовірна краса і весь шлях минає майже непомітно, тим більше пан Сільварант зайнятий розмовою з одним з чоловіків. Точно шукає можливість штовхнути черговий раритет, а може щось випитує цікавого, хоча б не бентежить мене своєю присутністю! Аж до самого Таун-Вея, де ельф раптово про мене згадує.

-Мене про тебе розпитували, - повідомляє так, наче це щось дуже веселе, але я вже відчуваю підступ.

-І що ти їм сказав? 

-Що ти знахарка, хіба ти сама про це мені не розповідала? Вмієш готувати приворотне зілля, повертати молодість та лікувати різні хвороби. Судячи з того, що ти викупила у Камаль-бея наложницю, та ще з так хвацько розібралася з драконицею, тобі будуть виказувати особливі почесті.

Викупила Афіфе? Умію готувати зілля? Сподіваюсь, все це жарти, бо в мене від думки про таку перспективу спалахує обличчя. 

-Навіщо ти це зробив? - промовляю майже куточком губ, намагаючись зберегти спокійний вигляд. - Я вмію хіба що приліпити подорожник на зідрану колінку! 

Готую цілу тираду, щоб висловити Андрілу, але нас раптово переривають, бо від самих воріт назустріч біжить Афіфе. Моя подружка така схвильована та рада, що кидається мені на шию з обіймами і одразу тягне за собою - знайомитись з сім’єю. Біля будинку вже зібралася вся рідня, але я не встигаю запам’ятати імен, тільки потискаю руки, обіймаю дітей та щось відповідаю на знак подяки. 

Тим часом жінки хутко накривають стіл, у глибині двору вже стоїть величезний казан, від якого долинають апетитні запахи, а на столі з’являються наїдки. Місця тут вже заздалегідь розділені, у голові столу сидить батко Афіфе, поруч з ним старший син, а з другого боку - Андріл. Я сподіваюсь, що мене посадять десь серед жінок, але до мого величезного здивування запрошують приєднатись до мілорда Сільваранта і це його явно тішить.