Глава 11

Я з такою силою ставлю на стіл миску, що шматки сиру підстрибують у ній, як на батуті.

-Ваша вечеря, ПАНЕ! – хто б міг подумати, що цей солодкий голос належить мені, але він, здається, на мить привертає увагу ельфа. Андріл піднімає очі, і вони стають смарагдовими, хоча, клянуся, щойно були зеленими, як трава навесні. Дідько, ну чому я кожного разу підпадаю під його чари? Навіть зараз. коли все кипить всередині, бо цей красунчик просто кинув мене напризволяще, а тепер сидить з зарозумілим виглядом, наче нічого не сталося!  

-Кетра? – губи нахаби розповзаються в усмішці, і він зображує подив. –Який сюрприз! Давно ти тут працюєш?

Акторська гра в нього виходить не дуже і відчуваю, якись підступ, але доводиться тримати марку. Хоча б тому, що хазяйка таверни була зі мною такою доброю і наші розбірки їй зовсім ні чого.

-З того часу, як мене залишили в будинку одного старого збоченця, якому не дуже сподобалася така наложниця, – шиплю я, нахиляючись і вдаючи, що мені треба струсити зі столу крихти. – Хтось казав, що я не протримаюся і дня! А як ви тут опинилися, мілорде, штовхаєте крадене?

-Не гнівайся так, я весь час за тобою стежив, Бузочок, - каже він так спокійно, що можна не сумніватися, тільки й думав, що про мою долю.

-Мене звуть Катерина!

-Від тебе солодко пахне, квіточка, тож ні! Зватиму тебе, як хочу!

Андріл відкидається на спинку стільця і насолоджується моментом, а в мене від такого нахабства пропадає дар мови. Тобто він не кинув мене напризволяще, а “стежив”. Дуже цікаво, як?

-Гей, крихітко, принеси ще елю!

Голос звучить з-за спини, змушує мене розпрямитися та згадати про свої обов'язки. Щоки так палахкотять, що гості за сусіднім столом починають відпускати жарти про ельфійські чари – дуже дотепно на місці тролів, у яких з переваг тільки гори м'язів під зеленою шкірою.

Взагалі вони цілком невинні, тільки запах... Олд Спайс і той, напевно, не впорався б. Один із них, що нагадує боксера, якому колись давно зламали ніс, пірнає лапою до кишені та дістає кілька монет. Мені на чай! Схоже і в цьому світі я можу чудово влаштуватися, кілька таких щедрих відвідувачів і вистачить заплатити за ще одну ночівлю. Я навіть впевнена, що дружина шинкаря нас прикриє, коли сюди заявляться шукати наложниць карлика, які втекли.

Це трохи тішить, але, мотаючись залом, я постійно відчуваю на собі погляд Андріла. Тепер, коли мене його присутність аж ніяк не радує, краще б стежив за грою! І без натяків ясно, що сюди він не елю випити прийшов: на столі звалені якісь речі, призначення яких мені невідоме, купка самоцвітів і парочка старих, вкритих цвіллю свитків. Очі в ельфа збуджено горять, мабуть на тому, що він хоче виграти, можна добряче нагріти руки або обміняти на щось більш цінне. 

В кості я ніколи не грала, а тому самій цікаво подивитись. Другий завсігдатай виглядає, як епатажна знаменитість:  червоний плащ, підбитий дорогим хутром, фабули з золота, кілька ланцюжків на шиї і числені персні. На відміну від Андріла перед ним срібний келих з вином і прикладається він не в міру часто, так що пляшка швидко порожніє.

-Іди краще до нас, мала, я тебе пригощу! 

Навіть знати не хочу хто цей щедрий випивоха, який зазиває мене за свій столик, тим більше, що я зараз тверезий шпигун на весіллі. Андріл тим часом теж пригублює медовуху, а його сусід по столику, нарешті робить свій хід: закидає у різьблену дерев’яну трубку кубики, дмухає в неї на удачу, та кілька разів стряхує. 

Довгі пальці Андріла при цьому нервово тремтять, а ось далі… Цей негідник робить ледь помітний рух і над столом стелиться сріблястий серпанок. Бац! На кубиках дві одиниці та партнер по грі з тихими лайками підштовхує до ельфа програний свиток.

- Не пощастило! – констатує ельф, не помічаючи, як я виростаю у нього за спиною.

Простягаю руку до порожнього кухля і знову надягаю на себе привітну посмішку обслуговуючого персоналу.

- Будете ще щось, мілорде Сільварант?

-Медового елю!

Він недбало кидає на стіл монету, але я нікуди не йду, навпаки, нахиляюся і шепочу йому на вухо:

- Чудовий хід, а в таверні знають, що деякі використовують свою магію і мухлюють? Думаю, Вхагар буде в захваті! Уявляю, як на дверях з'явиться вивіска: «Ельфам входити заборонено»!

Це мій момент тріумфу! Бачу, як обличчя у Андріла витягується з подиву, він навіть повертається до мене на стільці. Читає думки, чи що? Нехай, так буде навіть простіше - нам точно є про що поговорити, але не тут! Я користуюсь моментом, поки гості добряче прикладаються до кружки і непомітно зникаю, на останок озираючись через плече. Йду собі і п’ятою точкою відчуваю, що за мною ув’язався зеленоокий…

Сховатись тут особливо немає де, тому я пірнаю в комору, де висить копчена шинка та кільця ковбас, а полиці ломляться від сиру та інших наїдків. Не хотілося б щоб Вхагар чи його добра дружина вирішила, що я хочу щось без дозволу поцупити, але я хвилююся даремно. Не встигаємо ми з Андрілом залишитися удвох, як він запечатує вхід магією, щоб ніхто не міг увійти і підслухати. 

Кишені куртки красунчика відстовбурчуються і я бачу краєчок виграного свитка, який, мабуть, можна вигідно продати. І чому досі ніхто не згадував про те, що ельф може бути контрабандистом, а не безсмертним мудрим філософом, що грає на арфі? З нашої короткої розмови за столом я швидко зрозуміла – мілорд Сільварант не вперше штовхає свої раритети і заборонені артефакти в цій таверні. Поки що безкарно, але це доки я мовчу, отже доведеться мені допомогти, їншого вибору в нього немає…