Глава 9

Гостровухий  хапає мене за комір, тягне за собою, і ми стрибаємо в прохід, який щойно відкрився. Правда мій провідник не помічає однієї дрібниці – старий вже позаду і застосовує особливе заклинання, створюючи з повітря щось на зразок магічних кайданів. Мотузки, які світяться, обплутують мої ноги, обпалюють так, що кричу, як божевільна і випускаю руку Андріла. Саме те, чого хотів коротун. Мій красень ельф зникає в порталі, а я мішком падаю на землю і вдихаю запах розпеченого пилу.

-Хе-хе! – голос Камаль-бея чути прямо в мене над вухом. Йому й нахилятися не треба при зрості метр з кепкою. – Попалася, райська пташка!

Довга борода лоскоче мені шию. Начебто по ній повзають сотні маленьких неприємних жучків, і я схоплююся, як ужалена, намагаючись струсити чіпку руку. Хватка виявляється надзвичайно сильною, старий тільки здається немічним і в голові проноситься жахлива думка: що як його огірочок ще в повному порядку і старому розпуснику захочеться зі мною побешкетувати? У реальному світі я вибила йому всі зуби, а тут... мало яке чаклунство він може застосувати? Зробити нерухомою. Змусити заснути. Або, не дай боже, наслати на мене чари бажання.

Наче читаючи мої думки, Камаль-бей тягне мене у бік глиняного будинку, але не в ті двері, де щойно приймати мілорда Сільваранта, а в інші, зачинені кованими ґратами. Огорожа не магічна, я навіть можу її помацати рукою – прути як прути, але карлик торкається до них перснем з величезним рубіном, і грати зникають, пропускаючи нас усередину.

-Афіфе! – кричати йому не треба, служниця відразу виявляється поруч, низько схиляючись у поважному привітанні. Я встигаю зауважити, що ця східна дівчина дуже молоденька. Років п'ятнадцять, не більше, з величезними сумними очима. – У нас гостя! Допоможи їй вимитися і переодягни у відповідну сукню. Я хочу бачити її за вечерею!

Ах ти ж старий хтивий збоченець! Може мені ще й танець живота вивчити? На язиці крутяться й інші слівця на його адресу, але карлик уже зникає за дверима і залишає мене наодинці з Афіфе.

- Ходімо зі мною, пані! – ласкаво щебече вона з сильним акцентом і веде рукою у бік маленької сусідньої кімнати. Замість дверей приміщення відгороджене килимом, як у казці Тисяча і одна ніч. На підлозі теж килими, то ж служниця просить мене зняти взуття, що я роблю з великим задоволенням. Ще б пак, у таку спеку тягатися в зимових черевиках! М'який ворс приємно лоскоче босі ноги, і я бачу навколо розкидані на підлозі подушки, маленький столик у кутку, а на ньому фрукти, солодощі та мідний глечик із якимось напоєм.

-Ось що, Афіфе, давай одразу домовимося! – мені тут подобається, але хочеться обійтися без нових пригод. – Ти називатимеш мене не «пані», а просто Катя. І заразом розкажеш, куди я потрапила і як звідси вибратися. Тому що залишатися у твого... еммм... господаря мені не хочеться і тобі не раджу!

Карі очі стають ще більшими від подиву, бідна дівчина, схоже, ніколи не стикалася з таким зверненням, і моє прохання її тільки сильніше лякає. Отже, доведеться піти манівцем і спочатку завоювати її дружбу. Сподіваюся, до того часу, як стемніє, ми знайдемо спільну мову, або вухатий контрабандист знайде спосіб витягнути нас звідси.

А поки що доводиться змиритися з планом Камаль-бея, тобто залізти в дубову бочку, де хлюпається ароматна вода, а потім переодягнутися. Треба сказати, у найвідвертіших снах мені не бачилося, щоб на моєму тілі були таке «вбрання»: тонюсенькі шаровари зі смарагдового шовку, короткий топ з вісюльками з легкого бісеру та бабуши з гострими, загнутими вгору носками. Все це доповнюють браслети для рук і ніг, важкі сережки (чомусь я подумала, що золото не справжнє) і накидка на голову. Лола б померла від заздрості, якби була тут, але чомусь доля закинула в паралельний світ саме мене.

Тим часом ми з Афіфе потроху розмовляємо, і я викликаю у неї на гарному личку посмішку, коли повторюю назви невідомих солодощів. Кюнефа. Пішмала. Ревані. Хоч щось тут мені дійсно цікаво, як кондитеру-початківцю, наприклад, солодка юшка з п'ятнадцяти інгредієнтів. Зате коли справа доходить до напою, я раптом уловлюю знайомий запах. Той самий, що був у шербета в магазинчику. Здогадка проноситься в голові блискавично – це не просто шербет! Отут і криється успіх старого негідника з його магією: якісь трави, мед чарівних бджіл або крапля роси з квітки бажання, вже не знаю, що він туди додає, щоб зробити інших зговірливими.

- А можна просто води? – шукаю якусь відмовку. - У мене, знаєш, алергія на солодкі напої! Почну вся свербіти і не сподобаюся Камаль-бею...

-Добре, пані! – повторює моя подружка, хоча вона, на мою думку, не зрозуміла, про що я кажу. – Але ти не повинна сперечатися з паном, він може бути не дуже добрим, якщо ти пручатимешся.

Прекрасне попередження, наче я не бачу, з ким маю справу.

- А ти сама як сюди потрапила?

- Віддали мене за борги. Батько мав маленьку крамницю, де ми продавали різні прикраси та вишивку. Не такі дорогі, як у інших, але з рідкісних самоцвітів, а ще я вмію вишивати сріблом. Одного разу, - її голос став тихим, - на базар налетів ураган, казали, що це був джин, що втік, і він усе зруйнував. Батько позичив гроші у Камаль-бея, але не зміг їх повернути.

У мене аж зуби скрипнули. Так ось чому йому так потрібен був ще один іфрит– колишній втік або карлик не зумів його втримати! Ну, тепер подивимося, як тобі сподобається нова наложниця! План народжується в голові миттєво і я вже відчуваю, як сверблять руки. Шкода, що я не маю навичок бойових мистецтв або якоїсь магії, щоб перетворити його на жабу! Зате є союзниця, ось тільки треба умовити її мені підіграти. Мабуть, це буде найскладніше, тому я вирішую діяти самостійно на свій страх та ризик.

Час летить якось непомітно. А може, тут день коротший, але незабаром за віконцем згущуються сутінки, віддалені голоси продавців стихають, як і скрип коліс численних возів. Моя подружка починає якісь чарівні приготування – дістає з потайної скриньки мішечок з яскравими флакончиками, кожен різного кольору та прикрашений незрозумілими знаками.