Пролог

Все почалося з того, що мій однокашник просто впав, як сніг на голову і це було всього тиждень тому.

- Катюха, тут така річ, які у тебе плани на наступні вихідні? – його потужна постать закриває половину барної стійки.

- А що, є цікава пропозиція? – я підсуваю до нього замовлення: піцу «Три сири» та літровий келих пива.

- Є. Нам не вистачає однієї людини.

 - Зібралися на діло? Який відсоток новачкові?

- Ха-ха, – його добродушна фізіономія з бородою вікинга розтягується в посмішці. – Є офігенний проект, можна сказати вечірка.

Я з відкритим ротом вислухала його приголомшливу пропозицію. Рольовка за містом, все як належить: костюми, фентезі табір з теплими будиночками та рестораном плюс прикольний сценарій. Все як у кіно. Два ельфи, маг і мандрівний лицар, тобто сам Костя з вражаючим ім'ям Кронхад зед Халік.

- Еммм. А мені що пропонуєш?

- Нам не вистачає знахарки.

- А ельфи вже свою диво-магію для цілительства не застосовують?

- Катю, ну ти ж розумієш, є сценарій, а ти якраз підходиш! – після пари потужних ковтків кухоль наполовину спорожнює.

- Ну так, ельфійкою ти б мені стати не запропонував, – у глибині душі ворушиться образа, але що поробиш із правдою життя! - І що я маю робити?

Розмова займає цілу годину. Все в деталях від костюма до моєї скромної ролі: готувати «зілля», лікувати рани та піклуватися про провізію. Тепер все зрозуміло. Чомусь головна моя принада, помічена чоловіками – вміння варити борщ... то ж доводиться змиритися з сумною дійсністю. Я погодилась. Тим більше, що решту компанії я знала давно за винятком хлопця Лоли. Не знала тільки, куди мене насправді втягнують, ось тепер і розхльобую...