«Йду стежкою,
Де сяють магічні ліхтарі,
І пурхають чарівні крихітки»
Дж. Р. Р. Толкін «Ніжки гоблінів» 27-28.04.1915 р.
«Я хочу, щоб ця бідолашна крихітка, яка уособлює собою все те, що я невдовзі після її написання так палко незлюбив, була забута і похована навіки»
Дж. Р. Р. Толкін про «Ніжки гоблінів» у 1971-ому р.
Принц звівся на ноги, готовий гідно зустріти будь-яку небезпеку. Крижана, огидно-солодка гуща вкривала його обладунки та плащ і червоними потьками стікала додолу. Невидима магічна сила несла відчайдуха до гори, віддалено схожої на грубе та потворне обличчя. Раптом у ній з’явилася печера з рядом сталактитів та сталагмітів на вході. Принца жбурнуло всередину, вхід замкнувся і він опинився у суцільній, непроглядно-чорній темряві. Поверхня під ногами виявилася несподівано м’якою та слизькою. А ще вона тремтіла та рухалася. Героя, що переміг у десятках битв, здолав сотні монстрів і зазнав незліченну кількість інших пригод, цим було не здивувати:
– Я у пащі чудовиська!
Не вагаючись, він увігнав свій меч у підлогу. Точніше, у язик велета.
Відредаговано: 22.09.2022