12 Розділ

— Її зватимуть Іва від сьогодні, — несподівано пролунав тихий жіночий голос прямо в моїй голові, змусивши мене здригнутися.

— Іва? — перепитала я вголос, завмираючи біля машини.

Максим, який обережно тримав дівчинку, здригнувся і здивовано подивився на мене. Його ельфійський слух не вловив жодного звуку, але він відчув коливання магії в повітрі.

— Звідки ти знаєш це ім'я? — запитав він, і в його голосі прозвучала повага, змішана з острахом.

Я мовчки сіла до машини, відчуваючи неймовірну втому в кожній клітині тіла.

— Це нове ім'я дитини, яке дало їй Дерево. Тепер її будуть звати Іва.

Я зачинила двері, і в салоні нарешті запала тиша, переривана лише мірним сопінням малої. Максим усе ще стояв біля відчинених дверцят, тримаючи дівчинку так обережно, ніби вона була зроблена з найтоншого кришталю.

— Іва... — повторив він пошепки. Його очі розширилися. — Ти знаєш, що це означає в наших древніх літописах? Це "та, що поєднує береги". Дерево дало їй не просто ім'я, а титул і призначення.

Я втомлено відкинулася на сидіння і заплющила очі.

— Мені байдуже на титули, Максиме. Для мене вона — Іва. Дівчинка, якій ми маємо забезпечити нормальне дитинство, попри всі ці магічні ігри та корпоративні війни.

Він нарешті сів поруч, обережно влаштувавши дитину. Ми виїхали з парку. Нічний Київ пропливав за вікном вогнями ліхтарів, і все навколо здавалося таким звичайним, що важко було повірити: десь там, за межею нашого зору, Віта зараз намагається порозумітися з драконами, а ельфи в усьому світі раптово відчули, що їхня в’язниця стала відкритими дверима.

— Що ми скажемо батькам? — запитала я, дивлячись на дорогу. — Віта зникла, у мене на руках її дитина, а ти... ти тепер "король-вихователь".

Максим на мить відірвав погляд від керма.

— Ми скажемо правду. Частково. Що Віта поїхала на тривале навчання, а дитина залишиться з нами. А щодо всього іншого... — він усміхнувся. — Хіба ти не провідник? Тобі й вирішувати, як подати цю історію світу.

Я знову торкнулася кулона-фіалки. Він більше не пік, він приємно зігрівав шкіру.

— Завтра о дев'ятій ранку — спільна нарада, — сказала я, повертаючись до звичного ділового тону. — Треба підготувати документи на опікунство і... Максиме?

— Так, Міло?

— Купи завтра вранці дитяче ліжечко. Найкраще, яке знайдеш. І не здумай замовляти його в ельфійських майстрів. Купи наше, людське. Іва має звикати до обох світів з самого початку.

— Слухаюсь, пані Директорко, — відповів він, і в його голосі я вперше почула не підлеглість, а справжню відданість.

Міжсвітті

Тим часом у міжсвітті, де час не мав влади, а простір вигинався під вагою древніх сил, панувала напружена тиша. Світове Дерево, яке у світі людей здавалося лише рослиною, тут перебувало у своїй справжній подобі — могутнього чоловіка в шатах із листя та бурштину, що нерухомо сидів на троні, сплетеному з живого коріння.

— Ви впевнені, що вона виконає свій майбутній обов’язок так, як потрібно? — пролунав голос, схожий на дзюрчання гірського струмка.

Це був Дух Води. У його природі завжди було піддавати сумніву все, що робило Дерево, шукаючи слабкі місця в кожному плані.

Володар Дерева повільно розплющив очі, у яких відбивалися тисячоліття.

— Ви піддаєте сумніву мої рішення щоразу, але вони завжди виявляються вірними, — спокійно відповів він. — Ми підлаштували все ідеально. Тепер у дівчинки буде два опікуни з двох різних світів. Вихована ними, вона стане чудовою королевою для моїх улюбленців — ельфів. Вона навчиться і людської непохитності, і нашої магії.

— А як же мої улюбленці?

З найтемнішого кута зали, куди не сягало світло магічних сфер, виступила постать, загорнута в густий туман. Темрява похмуро глянула на Духа Дерева, і від її погляду іній покрив підлогу біля трону.

— Коли ми допоможемо їм? Мої дракони надто довго чекають свого часу.

Володар Дерева ледь помітно посміхнувся, хоча в цій посмішці було більше холоду, ніж тепла.

— Якщо я не помиляюся, свого часу твої улюбленці спалили цілий ліс лише через примху. Я маю добру пам’ять, Темряво. Але я все ж відправив до них те людське дівчисько, Віту, на перевиховання. Вона тобі й допоможе.

— Людина? Допоможе драконам? — Темрява скривилася від огиди.

— Я дав їй достатньо сил для цього, — відрізав Володар. — Вона змінить їх так само як вони змінять її. Проте сам я допомагати їм не буду... навіть не проси. Мій вибір зроблено. Моя ставка — на Іву та її провідника Мілу.

Темрява ще мить мовчала, вивчаючи спокійне обличчя Дерева, а потім неохоче кивнула.

— Добре. Нехай буде по-вашому, Володарю. Але пам’ятайте: дракони не знають терпіння так, як знаєте його ви.

Постать Темряви розчинилася в тінях, а Дух Води перетворився на легкий туман, залишаючи Володаря наодинці з його планами. Він подивився крізь простір, туди, де в маленькій машині посеред Києва їхали двоє людей і маленька дівчинка.

— Рости, Іво, — прошепотів він, і в обох світах одночасно пронісся теплий літній вітерець. — Бо коли ти підростеш, тобі доведеться втихомирювати не тільки ельфів, а й драконів.

П'ять років потому...

Кабінет генерального директора об'єднаної корпорації «Inter-World Logistics» виглядав як суміш сучасного офісу та магічної оранжереї. Але зараз у ньому панувала атмосфера справжньої сімейної італійської драми з ельфійським присмаком.

— То ти вийдеш за мене чи ні?! — обурено, вже вкотре за день, звернувся до мене Максим.

За останні п'ять років він змінився: став спокійнішим, навчився носити звичайні джинси та навіть освоїв кавомашину, але його впертість залишилася на королівському рівні.

— Мамо, мамо, скажи «так»! — Іва, яка за ці роки перетворилася на маленьку копію ельфійської принцеси з моїм характером, бігала навколо нас і весело плескала в долоні.

Я відірвалася від фінансового звіту й витерла піт із чола.