3 Розділ

Наступного ранку я піднялася на роботу з моторошним відчуттям неминучості. Я більше не була просто Мілою яка тихенько відпрацьовує борг. Тепер я була Заступником Директора Макса — людина-бомба в ельфійській імперії.

Чудово, просто чудово.

Мені виділили кабінет поверхом нижче від Макса — на 299-му. Коли я зайшла, я ледь не зареготала. Це був ідеальний приклад ельфійської елітарності: панорамні вікна, з яких відкривався божевільний вид на місто, мінімалістичні меблі зі світлого дерева, жодного зайвого папірця.

 Це було не моє, але я вирішила: я зроблю його своїм.

— Ужвенко, якщо я стану тут, де буде стіл? — запитала я сама себе, оглядаючи простору кімнату.

Я почала розпаковувати свої речі: стоси робочих зошитів, два термос-кухлі для кави, кілька нових маркерів для мап. Я намагалася звикнути до цього недоречного розкошу, коли двері мого нового кабінету розчахнулися з таким гуркотом, що я здригнулася.

На порозі стояла ельфійка. 

Вона була надзвичайно гарна, але її прекрасне обличчя було спотворене люттю. Її дорогий костюм ледь не тріщав від гніву. Я незнала хто це але здогадувалась що вона прийшла не з гарними намірами.

— Ти! — Її голос дзвенів від гніву, наче розбите скло. Вона різко кинулася до мого столу. — Це через твою кров цілу родину вислали! Через твою брудну, зажерливу сестру! Вона спокусила  Романа, вона народила від нього напівкровку, а я тепер маю жити з ганьбою! А ти, ти — її заступниця, тепер сидиш тут, на моєму поверсі, отримуєш премії! Можливо ти вже розвинула перед кимось ноги?

Вона вхопила перший-ліпший предмет — нову кришталеву вазу — і замахнулася нею.

— Я зроблю так, що ти не пропрацюєш тут і дня!

Я інстинктивно відступила за стіл. Моя відвага, яку я демонструвала перед Максом, зникла. Це була справжня, неконтрольована лють, і я боялася.

Саме в цей момент двері знову розчинилися, і в кабінет увірвався Директор Макс. Його вираз обличчя був настільки страшний, наскільки я його ще ніколи не бачила. Це була не просто злість — це була холодна, люта, смертоносна реакція на порушення порядку на його території.

Він зробив кілька широких кроків і схопив ельфійку за лікоть, змушуючи її випустити вазу.

— Негайно вийди звідси! — Його голос був низьким і грубим, як гарчання. Це був не директор, а хижак.

Ельфійка фиркнув і витріщилася на нього, шокована його фізичним втручанням та жорстокістю.

— Макс! Як ти смієш торкатися мене! Це ж моя родинна ганьба!

— Твоя родинна ганьба — це твоя справа, Вікторія! — Він стиснув її лікоть ще сильніше. — Але цей офіс — це моя корпорація! І тут ти не влаштовуватимеш істерик. Ані сьогодні, ані ніколи. Ти порушила робочий процес, ти напала на мого заступника! Ти забула, де ти є?

Макс грубо повернув її і фактично виштовхав із кабінету, не давши їй жодного шансу на опір. Двері зачинилися за нею з гучним лязком.

У кабінеті запанувала абсолютна тиша. Я тремтіла, дивлячись на двері.

Макс повернувся до мене. Його погляд пом'якшав, але він все ще був напружений.

— Ти в порядку, Ужвенко?

— Я... так, — прошепотіла я. Я була шокована. Я звикла до його холодності, але така лють була новою.- Хто це?

Він важко зітхнув, підійшов до вікна і торкнувся скроні.

— Це перша і остання така сцена тут. Якщо ще хтось із моїх дурних підлеглих спробує порушити твій спокій — повідом мені негайно. Я більше не дозволю, щоб особисті проблеми руйнували роботу.

Я мовчки кивнула.

Нічого собі. Я думала, що це я збираюся зробити його життя нестерпним. А він вже має нестерпне життя, яке сам і створив, дозволивши цим двом парам схреститися в його імперії.

У його очах було стільки втоми та роздратування від цього "людсько-ельфійського" хаосу. Ніяковість зависла в повітрі і  він видихнувши побажав “ вдалого робочого дня” і просто пішов. 

А я сіла і почала потроху розуміти в який дурдом я погодилсь піти.

Наступні два місяці стали справжнім випробуванням для стабільності "Elf Company". Я почувалася диригентом, який керує хаотичним оркестром. Як заступник, я отримала реальні повноваження, і я використовувала їх по максимуму.

Я привносила нові й нові правки в роботу, які ламали звичну ельфійську систему. Я децентралізувала частину повноважень, вимагала повної фінансової прозорості від молодших філій (це викликало у них паніку), а головне — я переклала всю роботу з людськими постачальниками на людей-менеджерів, забравши її в ельфійських відділів, які не могли або не хотіли розуміти "людську" логіку.

Ельфи були незадоволені. Вони шипіли за спиною, обмінювалися презирливими поглядами і постійно скаржилися Максу, що моя "людська метушня" руйнує їхню величну стратегію.

Але я була непохитна, бо за мною стояли цифри. Кожен мій крок приносив прибуток. Чистий прибуток зростав щотижня. Якщо Макс і відчував тиск від своїх елітних підлеглих, він мовчав. Гроші, навіть для ельфів, були найкращим аргументом.

Окрім професійної помсти, я знайшла свій особистий, маленький важіль впливу на цього високородного директора.

Макс мав звичку заходити до мене в кабінет щодня — не для контролю, а для обговорення майбутніх стратегій. Він завжди приносив свою каву у дорогому термосі, але чемно просив мене додати трохи води чи цукру.

Я взяла за звичку систематично, щоразу, коли він приходив, підсолювати йому каву. Не сильно, лише трохи, щоб зіпсувати смак, але не спричинити підозру.

Він морщився, дивним поглядом оглядав напій, але мовчки робив кілька ковтків, перш ніж поставити чашку. Я насолоджувалася цим моментом. Ця мікро-помста була моєю щоденною терапією.