10 клас

Один парубок обхоплює двома руками стегна дівчини та садить її на підвіконня. Вони тільки й поглиблюють свій поцілунок. То були Віра та Костя.

Здавалося, їм нічого не може перешкодити.

– Ні учні, які сували по школі туди-сюди.

– Ні вчителі, які пили чай в учительській та обговорювали учнів.

– Ні однокласник Вова, що на превелике щастя Кості нещодавно відстав від Віри.

– Ні уроки.

– Ні дзвоник, який уже продзвенів.

Лише час, час, який так шалено біг.

Продзвенів удруге дзвоник.

Костя: Ненавиджу ці дзвоники на урок! Вони ламають весь кайф з тобою!

Віра: Та ну, любий, ми зараз підемо на урок та сидітимемо там разом за партою, – засміялася та швидко поцілувала губи Кості.

Костя: Ага, і також буде ще математичка. Діти, вам через рік писати ЗНО. З таким темпом ви всі його завалите і будете жити під мостом, – перекривив свою вчительку.

Віра: Хаххахахахах.

Учителька: І ще слово, і ви дійсно будете там жити, бо я вас просто вигоню зі школи! – Почувся грізний голос з-за спини підлітків. – До зустрічі в класі. Готуйтеся вирішувати першими приклади біля дошки.

Костя: Оххх… от би щось сталося, щоб ми не писала те ЗНО, і можна було б не ходити на уроки Ірини Степанівни. Як взагалі таких вчителів до дітей підпускають?!

--- 09.05.2022 ---

– Віра: Привіііт!) Мене добре видно та чутно? –

– Костя: Привіт) так –

На обличчі двох підлітків засяяла усмішка, нарешті вони мають зустріч, хоч і по відеозв’язку.

– Віра: Ну, що як ти? Як в Україні? –

– Костя: Та як може бути, – гірка усмішка –

– Віра: Я дуже міцно тебе обіймаю. І дуже сильно тебе кохаю! –

– Костя: Сумую за тобою –

– Віра: Я теж. Мама говорила, що ми маємо повернутися десь в кінці літа) –

– Костя: Буду чекати)Головне, щоб більш-менш спокійно тоді було –

Дівчина надіслала повітряний поцілунок хлопцю та приклала долоню до телефона. Костя зробив аналогічно.

--- 25.08.2022 ---

Пів року по тому ці двоє все ж змогли зустрітися. Віра. Вона була вдягнена в блакитні джинси та білу футболку, її волосся було розплетене, злегка кучеряве. Її ім’я прям дуже личило їй у цей момент. Вона бігла на зустріч до свого хлопця. Він тримав в руці декілька невеликих букетиків квітів, куплених за декілька хвилин до в місцевої бабусі. Костя підхоплює свою довгоочікувану гостю на руки та кружляє її. По його очах можна прочитати, що щастя все ж можливо зараз віднайти. І воно тут, поруч із ним.

Костя: Я скучив за тобою, – жадібно цілує губи дівчини.

До пари підійшла брюнетка років 40-а з маленьким хлопчиком та декількома валізами. То була мама та молодший брат Віри.

Костя: Добрий день, тітко Ларисо, - простягає своїй майбутній тещі один з букетів квітів.

Тітка Лариса: Привіт, – обійняла хлопця. – Дякую, що зустрічаєш. А то Віра ледь дотерпіла, поки ми доїхали з Варшави до Сум. Не кажучи вже про попередні шість місяців.

Віра: Мааам, – дивиться на маму, а потім помічає усмішку та закоханий погляд Кості.