Саша: Пацани, – забіг до класу. – Там у дівчат чаювання зараз буде!
Вова: Що? І без нас? – вибіг з класу, а за ним ще декілька хлопців.
Підбігши до порогу кімнати дівчат (в них зараз трудове навчання, тому і мають уроки в різних приміщеннях), молодий гульвіса став та почав вести діалог.
Вова: Дівки, а як це розуміти?
Віра: Це які ми тобі дівки?
Вова: Чай, печиво, фрукти, сік… Але знаєте, чогось не вистачає.
Саша: Нас, наприклад.
Всі хлопці ствердно кивнули головою.
Віра: Ага, і вашої вихованості теж) Вдерлися сюди, як незрозуміло хто.
Костя: Ну, тут питання не тільки в нашій вихованості, а і у вашій. Хороші дівчатка запрошують своїх хлопчиків на чаювання.
Марія: Яких своїх хлопчиків? Хахахаха.
Тома: Хлопці, не смішіть нас.
Чоловіча частина класу почала перешіптуватися та корчити різні гримаси, аж тут Саша забіг у кімнату, взяв тарілку печива та швидко вибіг. Інші теж не розгубилися та похапали, що тільки бачили.
Дівчата: Еее, куди? – Побігли за ними.
Костя: Бувайте та не сумуйте за нами, – зібрався теж втікати.
Побачивши це, Віра схопила його за руку, проте через секунду одразу ж відпустила. Однокласник тільки й усміхнувся на це та залишив дівчину саму.
#9738 в Любовні романи
#2065 в Короткий любовний роман
#2751 в Сучасна проза
Відредаговано: 09.07.2025