Елерія: Хранителька Першого Світу

ЕПІЛОГ

Після того, як усе стихло - ніхто не зрушив з місця.

— Вам нічого хвилюватися. — Спокійно і рівно сказала Елерія проходячи до виходу.

Вже коло дверей вона на мить зупинилася, оглянулася на Колдвеллів, майже невидимо посміхнулася і сказала:

— Дякую, що були поруч. І за какао. І за печиво. Я пам'ятаю все.

Після цих слів, Елерія, яку супроводжували здивовані та налякані очі співробітників комплексу - вийшла назовні.

Небо ще тремтіло слабкими післяхвилями космічного сяйва.
Вона стояла нерухомо, слухаючи світ так, ніби він говорив із нею подумки.

І шепнула — майже нечутно:

— Тепер, мені час.

Її силует не злетів у повітря.
Не розчинився.
Не спалахнув.

Він просто… став легшим.

Наче світло в ній від’єдналося від ваги тіла,
набираючи висоту,
поки тіло лишалося на місці.

А потім — одночасно:

тіло
і світло
стали одним.

На мить — Елерія була і тут, і вже ніде.

І лише повітря під її ногами хвильнулося, ніби від тепла долоні.

Наступної секунди — вона зникла.

Не вгору.
Не вбік.
А крізь світ — туди, де її чекали.

У небі, серед усіх зірок,
одна світилася трохи яскравіше, незвично тепло —
Венера.
Ніби першою відповіла на її повернення.

Її шлях лише почався.

Подобається

#1401 в Фентезі
#335 в Міське фентезі
#258 в Фантастика
#67 в Наукова фантастика

Відредаговано: 18.12.2025