РОЗДІЛ 12: НЕЗВОРОТНЄ НАБЛИЖЕННЯ

У коридорі до астрофізичного відділу панував безперервний рух. Хтось біг. Хтось намагався пробитися через внутрішній канал зв’язку. Хтось інший сперечався з автоматичними дверима. Але це був не хаос паніки. Це був хаос людей, які намагалися втримати систему, що почала дихати не в такт. Мона стояла перед центральним дисплеєм, коли двері майже беззвучно розсунулися. Першим увійшов Майкл. Айра йшла слідом, тримаючись за край його лабораторного халата. Вона не виглядала наляканою. Радше настороженою й неймовірно зосередженою, наче слухала те, чого більше ніхто не чув. Лілі, яка стояла поруч із мамою, видихнула так, ніби лише зараз знову дозволила собі жити. Рейну вже випустили із сусіднього кабінету, і тепер вона незвично тихо стояла біля дверей. - Айра! Лілі рвонула вперед, але зупинилася приблизно за метр від неї, наче боялася налякати. Айра підняла голову й ледь усміхнулася. - Ти добре впоралась. Твій світ тепер дихає трохи легше. Мона повернулася до Майкла. - Ти в порядку? Що там сталося? Він провів рукою по волоссю - жест, якого Мона давно від нього не бачила. Зазвичай Майкл тримав себе значно краще. - DM-Lab... поводиться дивно. І... Він глянув на Айру. - Вона була там. Сама. Мона стиснула щелепу, але проковтнула все, що хотіла сказати. Не зараз. - Про це поговоримо. Потім. А зараз... Вона повернулася до дисплея. - Дивись. Майкл став поруч. На графіках світилися нервові, ламані лінії. - Це вся мережа? - тихо спитав він. - Уся мережа моніторингу, - відповіла Мона. Джеремі з’явився поруч так, ніби виріс із повітря. - Якщо коротко, вирівняні за часом планетарні канали поводяться так, ніби хтось у них стукає. Завжди в одному ритмі. - На скоригованій часовій шкалі це почалося приблизно годину тому, - додала Мона. - І стає сильнішим. Айра підійшла ближче до панелі. Ніхто її не торкнувся й не спробував зупинити. Суміщений графік, що смикався нерівним ритмом, ледь помітно сповільнився. Майкл це побачив. Мона теж. Джеремі відкрив рот, але Мона жестом наказала мовчати. Айра торкнулася кінчиками пальців краю панелі. Не екрана. Лише металевого корпусу. - Вони... відповідають, - дуже тихо сказала вона. Мона різко повернула голову. - Хто? Айра довго дивилася на неї майже беззахисним поглядом. - Ті, що там. Вона трохи схилила голову, ніби слухала крізь дисплей, а не дивилася на якусь одну планету. - Вони це відчувають. - Відчувають що? - спитав Джеремі. Айра притиснула маленьку долоню до грудей. - Щось моє близько. Ближче, ніж раніше. На скоригованій часовій шкалі різко підскочив канал Юпітера. Канал Сатурна повторив той самий малюнок. За дві секунди наступний імпульс зареєстрував Марс. - Інші теж це відчувають, - прошепотіла Айра. - Вони тягнуться до цього звідусіль. Мона не відривала очей від дисплея. - І через це все відбувається? Айра завагалась, шукаючи правильні слова. - Вони збиваються з ритму. Мона перезирнулася з Майклом. - Айро, - обережно сказала вона, - це важливо. Що саме ти відчуваєш? Айра опустила погляд і відповіла з простою, дитячою щирістю: - Світи намагаються стати цілими раніше за мене. У ту ж мить по дисплею пройшла нова хвиля. Сильніша за попередні. Її амплітуда майже втричі перевищила попередній пік. На вирівняному за часом дисплеї та сама хвиля з’явилася в кожному каналі в одну й ту саму скориговану мить. Джеремі вигукнув: - Це... неможливо. Скориговані часові мітки не можуть так збігтися... - Воно посилюється, - сказала Мона. - Що це означає? - тихо спитала Лілі. Айра заплющила очі. - Щось близько. Вона не сказала, що саме. Але слова зависли в повітрі, й Мона, Майкл та Джеремі відчули холод у грудях. Лілі теж. Рейна теж. І Віраст. Він уже прийняв, що всі події пов’язані. Але ще не дозволяв собі думати, що, можливо, сам є частиною цього зв’язку. Раптом дисплей спалахнув так яскраво, що на секунду зображення зникло. Станція ледь здригнулася, ніби десь далеко прокотився глухий удар. Мона відступила на крок. - Це вже не тільки датчики... Майкл поклав руку Айрі на плече - інстинктивно, майже захисно. - Моно, - тихо сказав він, - треба щось робити. - Спершу треба точно зрозуміти, що це спричиняє, - відповіла вона. Айра розплющила очі. - Воно не наближається. Вона подивилася повз Мону. На Віраста. - Частина мене, яку вони кличуть... уже тут.