ІНТЕРЛЮДІЯ: ШЛЯХ МІЖ ХВИЛЯМИ

Айра вийшла з будинку Колдвеллів через те саме вікно, яке Лілі згодом знайде прочиненим. Воно здавалося надто вузьким навіть для дитини, але Айра була така маленька, що змогла відсунути його трохи ширше, прослизнути назовні й залишити майже зачиненим. Ледь відчутний поклик усередині повів її житловими доріжками до одного з бічних службових входів комплексу. Двоє техніків поспішно пройшли всередину з кейсами обладнання, і сканування їхніх перепусток затримало двері відкритими лише на кілька секунд. Айра пройшла слідом, перш ніж вони знову замкнулися. Комплекс водночас затихав і вибухав рухом. Десь у далеких секторах уривчасто завивали аварійні сирени. Коридорами поспішали люди. Вони перекликалися через рації й гарячково намагалися втримати станцію в робочому стані. Але там, де йшла Айра... Було тихо. Не тому, що тут ніхто не працював. Просто більшість коридорів, якими вів її поклик, саме в ці хвилини були порожніми. Вона не ховалася. Не кралася. Не боялася. У тому, як вона рухалась, було щось надзвичайно просте. Наче дитина йшла туди, де тепліше. За рогом блимнула камера. На мить її зображення зникло. Перезавантаження. Саме в цю секунду Айра пройшла під нею, навіть не піднявши голови. Попереду тягнувся довгий службовий коридор. Щойно ним пробігла група інженерів. Ще дві секунди тому тут відлунювали їхні кроки. Тепер було порожньо. Лишалося тільки тремтливе світло під стелею. Айра ступала тихо, ніби кожна плитка під ногами сама поступалася їй дорогою. Вона не думала про те, куди йти. Вона слухала. Десь глибоко в стінах щось тремтіло, як слабка хвиля. Не звук. Не шепіт. А... спогад? Ледь відчутний дотик тепла. Ніби хтось провів долонею по внутрішній поверхні світу. Айра зупинилась. Підняла голову. Прислухалася. Хвиля була нерівною. То повільною. То різкою. То майже зникала. Але Айра знала напрямок. Вона рушила далі. Не поспішаючи. Але впевнено. Один поворот. Потім другий. Лампа під стелею тричі мигнула, ніби не могла вирішити, працювати далі чи здатися. Повз пройшов технік із планшетом, втупившись в екран так, наче цифри могли самі все пояснити, якщо дивитися достатньо довго. Він навіть не підняв очей. Айра почекала, поки він зникне в бічному коридорі, і пішла далі. Вона не ховалася. Просто всі навколо були надто зайняті системами, що виходили з ладу, щоб помітити одну тиху дитину. Десь попереду розсунулися металеві двері. Із лабораторії вибіг технік, гукнувши через плече, що система знову зависла. Двері почали зачинятися за ним. Айра підійшла ближче. Тремтлива хвиля в стінах стала виразнішою. Наче простягнута рука. Невидима. Але вже притиснута до її долоні. Айра зупинилася перед дверима DM-Lab. Літери нічого їй не говорили. Але те, що було за ними, здавалося надто знайомим, щоб пройти повз. Хвиля змінилася. Стала глибшою. М’якшою. Ніби щось кликало її. Не словом. Самим рухом. Щілина між дверима майже зникла. Айра прослизнула всередину за мить до того, як вони зімкнулися за її спиною.