РОЗДІЛ 1: ОСТАННІЙ КУРС

— Ти знову це робиш.

Лілі не відірвала рук від штурвала.

— Що саме?

— Оце твоє обличчя.

— Яке обличчя?

— «Зараз я зроблю щось, за що нас обох виженуть, але спочатку переконаю себе, що це науково обґрунтовано».

Лілі глянула на Рейну лише на мить.

— У мене немає такого обличчя.

— Є. Я його знаю ще з часів, коли ти переконувала мене, що проникнення на закритий об’єкт — це пошук мами.

— Я справді шукала маму.

— А я справді думала, що то парк.

Лілі пирснула.

На центральному екрані мигнув жовтий індикатор.

Сміх зник одразу.

— Правий орієнтаційний блок, — сказала вона.

— Бачу.

Рейна вже працювала з панеллю. Пальці рухалися швидко й точно — жодного зайвого жесту.

Симулятор Міжнародної академії космічних польотів «Горизонт» був настільки переконливим, що тіло забувало про нерухому платформу під підлогою. За оглядовим склом повільно обертався темний край Землі. Праворуч — умовна сервісна станція. Позаду, поза прямою видимістю, тягнувся змодельований пояс уламків.

Завдання було простим лише в описі: зближення, стикування, передача контейнера, відхід.

На двадцять третій хвилині симулятор «вбив» один із блоків орієнтації.

На двадцять четвертій — додав помилку дальноміра.

На двадцять п’ятій хвилині Рейна сказала:

— Це вже особисте.

— Не сперечайся із симулятором.

— Він перший почав.

Лілі перевела корабель на резервний контур.

— Відстань?

— Чотириста дванадцять. Відносна швидкість нуль цілих вісім.

— Забагато.

— Знаю.

— Лівий імпульс два відсотки.

— Даю.

Корабель слухняно змінив вектор.

І саме тоді Лілі побачила те, чого не мало бути.

Не попередження.

Не помилку.

На другорядному екрані траєкторія одного уламка на секунду стала іншою.

Потім повернулася.

Лілі примружилася.

— Рейно.

— Якщо ти зараз скажеш «мені щось не подобається», я вийду з кабіни просто в космос.

— Мені щось не подобається.

— Чудово.

— Сектор сімнадцять. Уламок D-44.

Рейна перевела дані на свій екран.

— Нормальна орбіта.

— Була зміна.

— Яка?

— Коротка.

— Наскільки?

— Не знаю. Менше секунди.

Рейна подивилася на подругу.

— Лі.

У цьому «Лі» вмістилося все: останній курс, випускні рейтинги, два роки без серйозних порушень дисципліни й дуже конкретна перспектива все це зіпсувати.

Лілі знову перевірила екран.

Уламок ішов рівно.

Станція наближалася.

За процедурою вони мали продовжувати стикування.

— Можемо дати мікроухилення, — сказала Лілі.

— Можемо. А ще можемо не давати.

— Якщо він змінив траєкторію, через дев’яносто секунд перетне наш коридор.

— Якщо.

— Рейно.

Та зітхнула.

— Три градуси вниз. Не більше. Якщо інструктор потім спитає, я скажу, що мене змусили.

— Хто?

— Твоє обличчя.

Лілі дала короткий імпульс.

Симуляційний корабель опустив ніс.

На контрольній панелі одразу спалахнув напис:

ВІДХИЛЕННЯ ВІД РЕКОМЕНДОВАНОЇ ТРАЄКТОРІЇ.

— О, нас уже люблять, — сказала Рейна.

За дев’яносто секунд уламок D-44 раптом змінив орбіту.

Не так, як показував прогноз.

Саме так, як на мить побачила Лілі.

Він пройшов крізь точку, де мав бути їхній корабель.

У кабіні стало тихо.

Рейна повільно повернула голову.

— Ненавиджу, коли ти права.

— Ти кажеш це постійно.

— Бо ти постійно даєш мені привід.

Симуляція завершилася через сім хвилин.

Вони стикувалися із запізненням на сорок дві секунди.

Контейнер передали.

Умовний корабель повернули без пошкоджень.

Коли двері кабіни відчинилися, на них уже чекав інструктор Кейн.

Він мав звичку мовчати так, що курсанти починали самі перелічувати свої помилки.

Рейна витримала дев’ять секунд.

— Ми можемо пояснити.

— Не сумніваюся.

— Це вже звучить погано.

Кейн подивився на Лілі.

— Чому відхилилися?

— Побачила нестабільність прогнозу D-44.

— Система її не підтверджувала.

— На момент рішення — ні.

— Отже, ви діяли проти системи.

— Я діяла проти прогнозу, який вважала неповним.

Кейн схрестив руки.

— Різницю я розумію. Питання в іншому: як ви побачили те, що система показала лише через дев’яносто секунд?

Лілі мовчала.

Бо правильної відповіді не мала.

Колись вона сказала б: просто відчула.

За роки в академії вона навчилася, наскільки погано звучить «просто відчула» в кабіні корабля.

— На один кадр змінилася прогнозна лінія, — відповіла вона. — Можливо, помилка рендерингу. Можливо, короткий прихований перерахунок до того, як система оновила основний прогноз.

Кейн ще кілька секунд дивився на неї.

— Це розумна відповідь.

Рейна видихнула.

— Але?

— Але я не питав вас, курсантко Рейна.

— Так, сер.

— І вона не пояснює, чому курсантка Колдвелл узагалі дивилася на другорядний уламок під час стикування.

Лілі опустила погляд.

— Не знаю.

Кейн кивнув.

— Оце вже чесна відповідь.

Він перекинув результат у їхню спільну проєкцію.

КВАЛІФІКАЦІЙНА СИМУЛЯЦІЯ: ЗАРАХОВАНО.

Рейна посміхнулася.

— Я завжди казала, що порушення процедури — це талант.

— Ви втратили три бали за самовільне відхилення, — сказав Кейн.

— Я беру свої слова назад.

— І отримали п’ять за уникнення зіткнення, якого система не передбачила.

Рейна знову посміхнулася.

— Ніколи не сумнівалася в академії.

Кейн не відреагував.

— Через дванадцять днів у вас випускний політ. Там не буде кнопки «перезапустити». Якщо побачите щось, чого не бачить система, ви маєте право поставити питання. Але пам’ятайте: інтуїція пілота корисна тільки тоді, коли пілот здатен відрізнити її від бажання побачити те, що хоче побачити.

Лілі зустріла його погляд.

Він не міг знати, наскільки точно влучив.