Елерія: Коли час забув як існувати
ІНТЕРЛЮДІЯ: ЗЕМЛЯ
Тиша була уважною. Не венеріанською, що нічого не вимагала. Людською. У ній хтось стримував подих. Хтось боявся. Хтось усе одно залишався поруч. Елерія стояла серед голосів, які ще не вміла розрізняти, але вже відчувала їхній напрямок. - Ви говорите так само, як світ. Мона дивилася на неї насторожено й м’яко водночас. Майкл шукав пояснення там, де його не могло бути. Лілі намагалася здаватися сміливішою, ніж почувалася. - Світ говорить, - сказала Елерія. - Все має голос. І ви теж. Хтось відступив. Хтось завмер. Мона залишилася. - Не бійся. Ми хочемо допомогти тобі. Елерія схилила голову, зважуючи не слова, а тепло за ними. - Допомогти - це добре? - Дуже, - відповіла Мона. Пізніше Лілі навчить її меж. Покаже, що турбота не дає права торкатися без дозволу. Що бути поруч не означає вирішувати замість іншого. Але в ту першу мить Елерія почула лише відповідь. Допомогти - це добре. І довірилася їй усією сутністю.
#3616 в Фентезі
#1244 в Фантастика
#463 в Наукова фантастика
Відредаговано: 18.09.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
