Розділ 1

Розділ 1.

   3 роки тому…  Прокинувшись вранці ,Елеонора застелила своє ліжко і почала робити зарядку, яку вона робила кожного дня, цьому її привчила мама . Далі  вона спустилась  сходами вниз на кухню.

         - Мама, доброго ранку! –привіталася дівчина, поцілувавши її в щічку.

     - Доброго ранку, красуне! Виспалася? Щось ти дуже весела сьогодні. - відповіла мама Елеонори, на обличчі у неї з’явилася чудова усмішка.

          - У мене просто чудовий настрій. Прийшла весна, і глянь , як     яскраво   сонечко світить.    І тим більше ти прекрасно знаєш, що це моя улюблена пора року.- засміялася Елеонора, виглядаючи у вікно.

       - Ну і я дуже люблю весну, тому що тоді у мене з’явилася моя лісова красуня.-чмокнула Поллі свою дочку.

          - А чим це смачним тут пахне? Невже це…- з радістю сказала Еллі.

       - Так ти    вгадала це       твій улюблений торт  ‹‹Лісова нота››.-     відповіла мама,        кладучи      вже кусочок на тарілку.

      - Ти дивовижна , кохана. Ти нас балуєш своїми тістечками. Ти не тільки чарівниця, яка володіє доброю магією, Поллі ти ще й   бездоганно готуєш– обійнявши свою дружину сказав містер Орест.

      - За комлімент дякую, але тихіше говори про такі речі, як магія, щоб ніхто не почув.- стурбовано сказала Поллі.

       - Ну годі, люба. Тут же нікого немає. Тим більше ми живемо майже в лісі, який багато хто обходить, боючись заблукати. Ну це, звичайно не про тебе доню.- усміхнувся батько до Елеонори.

        - Так, прості люди може й не чують, а що ж до інших, то я не впевнена. – сказала жінка.

    Елеонора жила з батьками у великому будинку  коло ліса, який вони  називали Таємничий,  так як він зачаровув своє красою та природою. Поллі та Елеонора не звичайні люди, так би мовити, їх можна назвати чарівницями. Правда , поки що в дівчинки ще не має магічних сил, коли вони з’являться теж не відомо. Мати дівчинки каже, що  в кожного по-різному. Що ж до батька Ореста, то він – звичайна людина, який працює в фірмі іноземних справ. Познайомився він з Поллі ще 15 років тому в магазині, де працювала  вона, продаючи різні рослини. Елеонора, скорочено Еллі, так любить називати її тато, ходить в звичайну школу, яка знаходиться в місті. Як туди вона добирається, так це не проблема, її підвозить тато дорогою до роботи.

        - Я піду трішки погуляю надворі.- допиваючи чай, сказала Елеонора.

       - Добре, іди , але не заходь в ліс.-подивися на доню Орест.

       - Я сподіваюся, ти чула тата, не смій і ногою в ліс.-  з серйозним виразом сказала мама.

       - Добре. Не хвилюйтеся! Але ж я прекрасно  знаю ліс, хіба ви забули?

     - Ні , але минулого разу, коли ти туди пішла, до того ж без нашого дозволу, ми злякалися. Нехай це буде невеличке покарання. Ти знаєш ми з татом за тебе переживаємо, адже в лісі, не тільки рослини і пташки, а й дикі звірі. До того ж ти ще не така доросла, доню - відповіла Поллі.

       - Але ж ми не прості люди..- веде далі Елеонора.

       - Саме тому й ми переживаємо. Про це ніхто не повинен знати.