Розділ 1.
3 роки тому… Прокинувшись вранці ,Елеонора застелила своє ліжко і почала робити зарядку, яку вона робила кожного дня, цьому її привчила мама . Далі вона спустилась сходами вниз на кухню.
- Мама, доброго ранку! –привіталася дівчина, поцілувавши її в щічку.
- Доброго ранку, красуне! Виспалася? Щось ти дуже весела сьогодні. - відповіла мама Елеонори, на обличчі у неї з’явилася чудова усмішка.
- У мене просто чудовий настрій. Прийшла весна, і глянь , як яскраво сонечко світить. І тим більше ти прекрасно знаєш, що це моя улюблена пора року.- засміялася Елеонора, виглядаючи у вікно.
- Ну і я дуже люблю весну, тому що тоді у мене з’явилася моя лісова красуня.-чмокнула Поллі свою дочку.
- А чим це смачним тут пахне? Невже це…- з радістю сказала Еллі.
- Так ти вгадала це твій улюблений торт ‹‹Лісова нота››.- відповіла мама, кладучи вже кусочок на тарілку.
- Ти дивовижна , кохана. Ти нас балуєш своїми тістечками. Ти не тільки чарівниця, яка володіє доброю магією, Поллі ти ще й бездоганно готуєш– обійнявши свою дружину сказав містер Орест.
- За комлімент дякую, але тихіше говори про такі речі, як магія, щоб ніхто не почув.- стурбовано сказала Поллі.
- Ну годі, люба. Тут же нікого немає. Тим більше ми живемо майже в лісі, який багато хто обходить, боючись заблукати. Ну це, звичайно не про тебе доню.- усміхнувся батько до Елеонори.
- Так, прості люди може й не чують, а що ж до інших, то я не впевнена. – сказала жінка.
Елеонора жила з батьками у великому будинку коло ліса, який вони називали Таємничий, так як він зачаровув своє красою та природою. Поллі та Елеонора не звичайні люди, так би мовити, їх можна назвати чарівницями. Правда , поки що в дівчинки ще не має магічних сил, коли вони з’являться теж не відомо. Мати дівчинки каже, що в кожного по-різному. Що ж до батька Ореста, то він – звичайна людина, який працює в фірмі іноземних справ. Познайомився він з Поллі ще 15 років тому в магазині, де працювала вона, продаючи різні рослини. Елеонора, скорочено Еллі, так любить називати її тато, ходить в звичайну школу, яка знаходиться в місті. Як туди вона добирається, так це не проблема, її підвозить тато дорогою до роботи.
- Я піду трішки погуляю надворі.- допиваючи чай, сказала Елеонора.
- Добре, іди , але не заходь в ліс.-подивися на доню Орест.
- Я сподіваюся, ти чула тата, не смій і ногою в ліс.- з серйозним виразом сказала мама.
- Добре. Не хвилюйтеся! Але ж я прекрасно знаю ліс, хіба ви забули?
- Ні , але минулого разу, коли ти туди пішла, до того ж без нашого дозволу, ми злякалися. Нехай це буде невеличке покарання. Ти знаєш ми з татом за тебе переживаємо, адже в лісі, не тільки рослини і пташки, а й дикі звірі. До того ж ти ще не така доросла, доню - відповіла Поллі.
- Але ж ми не прості люди..- веде далі Елеонора.
- Саме тому й ми переживаємо. Про це ніхто не повинен знати.
#11062 в Любовні романи
#4352 в Сучасний любовний роман
#467 в Любовна фантастика
Відредаговано: 07.02.2020