Частина 25. Битва за Елеместаріум

У голові дзвеніло. Здавалося, ніби він пролежав так декілька годин, хоча насправді минуло лише декілька хвилин. Датеріон струсив із голови пил і спробував підвестися. Зображення перед очима було нечітким, але потроху почало прояснятися. Тепер замість віддаленого шуму долинув і справжній звук, який різко вдарив по вухах. Навколо стояв галас. З усіх боків щосекунди чулися вибухи. Датеріон побачив, як декілька викладачів – одною з них була Міранда – саме навели свої наручні та приготувалися до використання лорро. З квазалітів пішли промені у напрямку автоматонів, які вже рухалися озерним кварталом і з кожною хвилиною були все ближче до головного корпусу академії.

Промені вдарялися у залізну броню і тут же відбивалися убік, відлітаючи, ніби бризки. У відповідь автоматони запускали нову хвилю обстрілів: десь розбивалися вікна, падали великі шмати стін та обвалювався дах. Добре, що прислужники Руйнівника стріляли не дуже влучно, а тому ніхто з тих, хто стояв на терасі, намагаючись відбиватися за допомогою лорро, не постраждав.

– Дате! Ходімо! – гукнула його Лія та підхопила під руку.

Не ставши сперечатися, він, усе ще ошелешений, пішов з тераси разом із сестрою та спустився нижче, щоб заховатися від руйнівної сили з іншої сторони будівлі головного корпусу. Туди ж забігли й інші.

– Їх ніщо не бере! Ми використовували «іскри» та навіть «променеві сяйва»! Однак усе просто відскакує від цих залізних монстрів! – істерично поскаржилася Міранда.

– Якщо ми не можемо знищити їх, то хоча б мусимо врятувати від знищення Елеместаріум! – заявив Йонтор.

– Але як?!

– Ми задіємо «вічний бар’єр» – це лорро створить щось на кшталт стіни, яка повинна витримати постріли автоматонів. Незважаючи на назву, стіна діятиме тільки до тих пір, поки ми її підтримуватимемо своїми лорро. Я вже взяв одну книгу з Архівіуму; там має бути ще декілька.

– Але це не вирішить нашу проблему! Як ми позбудемося самих тіньових стражів? – запитав пан Моларт.

Йонтор задумався на декілька секунд.

– Під час битви за Салідріс стражі Ксатарісу відключили автоматонів Руйнівника, діставшись до пункту управління ними.

Обдумавши подальші дії, претор мовив:

– Ми знаходимося доволі далеко від землі, щоб хтось міг скеровувати автоматонів звідти. Єдине місце, де на острові може бути справний центр управління ними, – це Башти Тіней. Однак… усіх автоматонів, які були на острові, знищили ще під час війни. Звідки ж тут узялося кілька десятків?

Долинув звук нового вибуху – снаряд влучив у стіну і пробив її наскрізь. Уламки розбитого скла полетіли прямо на голову. Швидко відреагувавши, Йонтор задіяв лорро й утворив бар’єр, який захистив його та інших від небезпеки.

– Швидше! Беріть лорро «вічного бар’єру» та утворюйте захист! – скомандувала Міранда і попрямувала разом з іншими вчителями та студентами старших курсів до Архівіуму за лорро.

– Пане Кремаку, – звернувся до Йонтора Датеріон, коли вони залишилися сам на сам.

– Так?

– Відправте мене до Башт Тіней! Я знайду центр управління та відключу атоматонів.

– Якщо ти йдеш, то я з тобою! – заявила Лія.

– Зачекайте, хто сказав, що я кудись вас відправлю? Ти вже й так отримав виключення, а Лія заробила собі пошкодження ноги під час…

– Ви праві: завтра я однаково покину Елеместаріум. Тому відіслати до Башт Тіней необхідно саме мене!

– Дате!

– Ні, Ліє, ти не підеш зі мною! У тебе пошкоджена нога, ти будеш тільки сповільнювати мене.

– Але ж…

– Він правий, Ліє. З твоєю ногою там нічого робити. Але це не значить, що я давав свою згоду на…

– Тоді я піду без дозволу!

– І що ти робитимеш там без лорро? Ти забув, чим усе скінчилося минулого разу?

– Я заскочу до будинку та візьму з собою наручень. А щодо лорро… – Датеріон прохально поглянув на Йонтора.

Той, вловивши це його німе прохання, вийняв зі свого поясу лорро та передав зі словами:

– Не потрапляй на очі атоматонам. Тобі не потрібно з ними битися. Пам’ятай: твоє головне завдання – знайти центр керування та відключити цих залізяк!

– Добре.

– Ось, візьми мій наручень, – мовив Йонтор та почав знімати його з руки.

– Ні, я заберу свій з дому, по дорозі.

– Але там вже купа автоматонів!

– Нічого. Якось проскочу… А вам він знадобиться, щоб затримати їх, поки я не впораюсь.

Коли Датеріон почав бігти у бік будинку, його гукнула Лія:

– Дате!

– Що? – обернувся він.

– Якщо ти не повернешся, я тебе вб’ю!

– Домовилися! – всміхнувся він та побіг по алеї.

*     *     *

Одразу декілька автоматонів рухалися дорогою до Елеместаріуму. Від їхнього пурпурового світла, яке променіло з-під темного залізного забрала, віяло ненавистю до всього існуючого.

Датеріон прошмигнув між кущами та сховався за стіною найближчої будівлі, поглядаючи з-за рогу на автоматонів, які вже віддалялися. Хлопець пройшов уздовж стіни та підійшов до вікна. На щастя, він не зачинив його, коли востаннє був удома. Хлопець заліз до кімнати, ніби злодій, відкрив шафу та дістав звідти блакитну скриньку. Датеріон відчинив її віко обережно, ніби не вірив, що йому знову доведеться скористатися лорро. Одягнувши наручень та пояс, він вставив у нього книгу, – і дуже вчасно, адже саме у цей момент він почув, як хтось став на порозі позаду нього. Датеріон встиг відскочити убік, коли автоматон зробив постріл…

            *     *     *

Претор, Міранда, пан Моларт та ще близько десятка людей стояли на терасі, налаштовуючись на вирішальне дійство, готові використовувати лорро з одною метою – утворити велетенський бар’єр, який має захистити Елеместаріум. Завдання було не з легких, адже виконання спільної дії потребує особливої концентрації та навичок, щоб не підвести інших.

Починаючи з Йонтора, кожен наступний узявся наводити свій наручень у небо, сконцентрувавшись та звільнивши розум від зайвих думок. Незважаючи на постійні вибухи та автоматонів, які наближались, жоден не відволікався від діла. Лія стояла неподалік та споглядала за дійством. Адже заборона на використання лорро все ще була чинною. І ніхто не знав про те вміння, яке вона проявила на вершині…