Частина 17. Чотири загадки

Датеріон розплющив очі. Він побачив стелю. Так само, як і того разу, на небесному кораблі Найдаро. Щось занадто часто останнім часом він втрачає свідомість. Але… що трапилося? У голові було пусто – жодного натяку на спогади про те, чому він тут опинився. Хлопець трохи підвівся. Болю у тілі не було, тільки дзвеніла голова. Кімната була невеликою. Поряд стояла ваза із квітами. Схоже, він знаходиться у лазареті. Але чому?

Двері відчинилися і до кімнати зайшов претор академії Йонтор Кремак.

– О! То ти вже повернувся із країни марень? Як почуваєшся?

– Я… що трапилося? Де Лія?

– Де твоя кузина, я не знаю. Здається, вона пішла додому після засідання комісії.

– Комісії?

– А… Розумієш… – претор потер потилицю і сів на стілець біля ліжка. – Була комісія. Її ініціатором був не я – пані Міранда. Після того, що з тобою трапилося, вони вирішили… позбавити вас з Лією права на навчання володінню лорро.

– Що?! – крикнув Датеріон, – Та… що я такого накоїв?

– То ти зовсім нічого не пам’ятаєш?

– Ні.

– За словами пані Міранди, ти намагався створити росу за допомогою лорро, однак… щось пішло не так, і ти викликав дощ навколо себе. Справжню зливу! І схоже, зовсім не контролював своїх дій у той момент.

– Але… як таке можливо?

– Не знаю. Ти мені скажи.

– Вся справа… у нашому з Лією рівні частинок?

– Я… – Йонтор підвівся. – Я не знаю.

– Комісія вирішила, що я створюю загрозу для академії? Скажіть мені все, як воно є насправді!

Йонтор склав руки і поглянув у підлогу.

– Так… Вони сказали, що Елеместаріуму не потрібен новий руйнівник, тим більше два…

Датеріон впав головою на подушку.

– Ну, клас… Я навіть не пам’ятаю того, за що мене позбавили можливості навчатися лорро, а вся академія думає, що ми з Лією загроза для світу…

– Не всі так думають!

– Наприклад, ви? Чому ви прийшли до мене?

– Не лише я. Пан Моларт проголосував проти заборони. А прийшов я, щоб перевірити твоє самопочуття. Якщо чесно, я не думав, що ти вже прокинувся.

У цей момент Датеріону дуже кортіло запитати претора про картину, яку вони з Лією бачили у Башті Тіней. Але… чи буде розумним – питати його про таке? Напевно, що ні…

– Ну… Добре. Я побачив, що ти в нормі, і…

– Коли я зможу піти додому?

– Тобі краще відпочити хоча б день. Ніхто не знає…

– Я хочу піти додому прямо зараз! У мене все гаразд! – голосно промовив Датеріон.

– Але ж, Датеріоне…

– Я сказав… що хочу піти прямо зараз! – Датеріон різко підвівся з ліжка і збив рукою вазу з квітами.

Вода, яка була у вазі, полетіла до вікна. Незрозуміло чому, але жест Датеріона, який відмахнувся від останніх слів, спровокував дію імпульсу, що перетворив воду із вази на невелике цунамі, яке вирвалося крізь стіну, зробивши в ній діру. Хлопець не втримався на ногах і безсило впав на підлогу.

– Датеріоне! – крикнув претор.

Ці слова розсіялися далеким відлунням.

*     *     *

У кабінеті претора за довгим столом зібралися всі старші викладачі. Серед них були Міранда та пан Моларт, які показово сіли один навпроти одного.

– Це, безперечно, дикі частинки, Йонторе. Адже, як він міг спровокувати імпульс без лорро та наручня?

– Нічого дивного. Велика кількість частинок може накопичитися в тілі, особливо якщо обірвати їх витік через квазаліт. А ви, Мірандо, разом з іншими вчителями саме це і зробили, коли намагалися зупинити Датеріона, – мовив Моларт.

– Високий вміст частинок не пояснює тої руйнівної сили, яку було спрямовано на будівлю. Частина стіни зруйнована. І як? Водою із вази? Ще дуже добре, що не постраждав пан претор.

– Знову ви за своє! Я ж кажу, що все це може бути звичайним збігом різних факторів, які призводять до неправильного розуміння ситуації. Не дикі частинки винні, а підсвідомість, яка виступає головним ініціатором дії імпульсів.

– Пане Кремаку, скажіть, коли пан Естермонт, за вашими словами, перекинув вазу, що ви бачили в його очах?

– В очах? – перепитав Моларт. – До чого тут його очі?

– Зачекай, Моларте, я не до тебе зверталася.

– Я… Не можу сказати напевно, проте... це було схоже на гнів.

– І як поводився пан Датеріон під час розмови з вами? Були помітні ознаки роздратування й раптового зриву емоцій?

– Так… він… Ми розмовляли спочатку нормально, проте у якийсь момент він став агресивним…

– Що і потрібно було довести! Безперечна ознака дії диких частинок: вони вже почали свою роботу над його мозковими функціями. Роздратування, апатія, агресія. І, як наслідок, усе це вилилося у руйнування. Більшість присутніх вчителів стали кивати головами на знак згоди з Мірандою.

– Однак… Мірандо. Ми вже й без того заборонили йому навчання. Що ще ти хочеш? – запитав Моларт.

– Я вважаю, що не потрібно чекати, поки його негативні властивості перейдуть у наступну фазу і він розпочне нищити все навколо. Коли пан Датеріон оклигає після знаходження у лазареті, ми відправимо його назад на Ксатаріс.

– Зачекайте, пані Мірандо, та чи правильно буде відпустити його на землю, залишивши без нашого нагляду? Тут, на Ксандарині, ми можемо контролювати його дії. А от там…

– Ми не зможемо його контролювати за жодних обставин, якщо він матиме хоч якісь контакти з лорро. Потрібно надіслати листа автократорові, щоб повідомити йому про цю ситуацію та з проханням про заборону панові Датеріону використовувати лорро, зокрема і на землі. У майбутньому він посяде місце князя Ярнаталу і стане новим правителем. Але навчатися роботі з лорро та використовувати лорро йому буде заборонено. Тільки так ми можемо захистити себе і його від небезпеки.

– Слушно, – підтримав хтось із присутніх.

– Згоден із пані Мірандою, – мовив інший.

– Але що буде з його сестрою? Пані Іллíєю? – запитав пан Моларт.