Частина 8. Співучасники

Потік води, під великим тиском, миттєво доставив кабіну на перший поверх. Гідроліфти вже стали архаїчним методом пересування, але й досі залишалися надійними та зручними у використанні.

Двері гідроліфта відчинилися. Датеріон та Лія попрямували за Мірандою довгим коридором.

– Куди ми йдемо? – запитала Лія.

– У Залу Ліг.

– Зала Ліг? – перепитав Датеріон.

– Так. Загалом в академії їх шість: ліга сили «Квазалíт», ліга мудрості «Моарéн», розуму – «Вайзáр», життя – «Вітáрія», праці – «Опурóн» та творчості – «Артенóра». Кожна з ліг має власний герб, зображений на медальйоні, який також вказує на курс вашого навчання. Проте, я думаю, ви і самі про це вже знаєте.

Побачивши вираз обличчя Датеріона та Лії, Міранда зупинилася і здивовано запитала:

– Чи ні? Наскільки я знаю, вас мали підготувати перед відльотом до академії…

– Ну… ми…

– Певно, ми прослухали цей момент, – взяла слово Лія, непомітно штовхнувши брата у спину.

– Саме так! Якось пропустили те, що нам розповідали про ліги і… ем… тому подібне…

– Справді? – недовірливо перепитала Міранда і продовжила крокувати. – Ну, тоді не прослухайте те, що розповім вам я. У кінці року вам доведеться складати іспити. І… якщо ви їх не складете – на цьому ваше навчання закінчиться. Про це ви маєте знати? Я сподіваюся…

– Так, про це ми знаємо, – відповіла Лія. – То… навіщо, Ви кажете, потрібні ці ліги?

– Ліги – це об’єднання студентів Елеместаріуму відповідно до їхніх навичок та схильності до певних предметів. Скажімо, якщо вам подобається весь день напроліт читати книги, то ліга мудрості з радістю вас прийме.

– І бути учасником однієї з ліг – це обов’язково? – запитав Датеріон.

– Ні. Це залежить від вашого власного бажання. Ліги були створені самими студентами ще у перші роки існування академії. Насамперед для того, щоб обмінюватися знаннями, дискутувати. Щоб об’єднуватися з однодумцями.

– І багато студентів входять до ліг?

– Практично вся академія. Є одинаки. Загалом це ті, кого виключили з якоїсь ліги за тих чи інших обставин. Або новоприбулі, як ви.

– А хто керує ними?

– Лігами? Самі студенти обирають собі лідера. Або декількох. Усе залежить від того, як вони самі захочуть. Наприклад, у «Квазаліті» лідером є представник династії, яка свого часу заснувала цю лігу. Учасники «Опурона» створили раду, куди входять три студенти, які мають керувати справами ліги. У «Вітарії» взагалі немає головуючого. Всі рішення приймаються спільно. І так далі…

– І як потрапити в одну з ліг? Для цього потрібно пройти якесь… особливе тестування?

– Ні. У лігу можна потрапити завдяки двом обставинам. По-перше, ви маєте самі цього хотіти. По-друге, всі учасники ліги повинні бути не проти вашого рішення до них доєднатися.

– А якщо вони проти?

– В такому разі створимо свою, – замість Міранди відповів Датеріон.

*     *     *

Міранда прочинила масивні дерев’яні двері із золотавим оздобленням, і їй відкрився шлях до сферичної зали. Висока стеля займала приблизно два поверхи і закінчувалася скляним округлим дахом, як і головна башта. Мармурова підлога була вимита до блиску, так що нею можна було користуватися замість дзеркала. По праву руку знаходилися високі вікна – крізь них виднівся сад. А зліва, практично від самої стелі, звисали стяги із зображеннями гербів, під якими були написи у гарних великих рамах: «Квазалíт» – під гербом у вигляді коштовного пурпурового каменю; «Моарéн» – під зображенням відкритої книги із якимось дивним символом схрещених літер – «Я» звичайної та «Я» перевернутої; «Вайзáр» – під стягом із головою сови; «Вітáрія» – під малюнком схрещених розквітлої та зів’ялої квіток; «Опурóн» – під шестернею, за якою були перехрещені лінійка, гайковий ключ та молоток; «Артенóра» – під гербом, утвореним із чотирьох частин, на яких було намальовано ноту, пензель, перо та бюст. Усі зображення на стягах більше нагадували справжні картини, ніж просто герби. Під стягами знаходився амфітеатр зі зручними місцями для сидіння висотою у чотири ряди, на яких можна було розмістити всіх студентів Елеместаріуму.

Але насамперед, увагу Датеріона та Лії привернув експонат у центрі зали. За формальною огорожею у вигляді натягнутої червоної стрічки знаходилася скульптура у вигляді руки, яка ніби пробилася крізь землю. Вона тримала велику книгу з пурпуровою палітуркою та золотавим корінцем. На книзі був напис невідомою мовою у вигляді символу, схожого на дві букви «Е», одна з яких дивилася вліво, а інша – вправо. Промені, які потрапляли до зали крізь вітражі, з усіх боків падали саме на книгу. Невідомо, чи був то задум архітектора, чи звичайна випадковість, але завдяки цьому загальна картина безперечно справляла особливе враження.

– Як ви вже зрозуміли, це – Зала Ліг. Коли треба провести церемонію обрання нового претора, прийняти нового студента у ту чи іншу лігу, або ж коли вирішуються якісь важливі запитання, усі збираються саме тут, – пояснила Міранда.

Раптом до зали забігла дівчина з довгим темним волоссям. На її шиї був зелений медальйон із гербом «Артенори».

– Пані Мірандо! Ви негайно потрібні в оранжереї!

– Щось трапилося? – спокійно запитала Міранда.

– Ми випадково полили квіти світлозарної папороті сухою водою і…

– Вже йду! – перебила куратор і звернулася до кузенів: – Схоже, на цьому нам доведеться завершити екскурсію. Далі можете оглянути все самі. Як-ніяк у вас вихідний. А тепер прошу мене вибачити.

– Добре. Дякуємо, – мовила Лія вслід кураторці, яка поспіхом покинула залу разом зі студенткою.

– Суха вода? Ти колись чула про існування… «сухої води»? – запитав Датеріон.

– Ні. Скоріше за все, вона мала на увазі якийсь порошок чи щось подібне… Що ж. Оскільки наша екскурсія закінчилася, я пропоную… Дате? Ти мене чуєш?

Датеріон підійшов до огорожі.

– Ось і він… Елемест. Чому всі так хочуть отримати цю книгу?