Розділ 3

Попри спроби родини Ґрейвстоунів приховати істину, інцидент із пробудженням Ігніса не залишився цілком у тіні. Чутки, уривки листів, а головне — поява кількох незалежних свідків, які покинули маєток того вечора і в паніці звернулись до місцевої поліції — усе це зрештою дійшло до вищих ешелонів імперської влади.
    Аналітики Британської імперії, що давно стежили за зростанням інтересу до окультного в аристократичних колах, побачили в цьому випадку переломний момент. Якщо магія здатна не лише виходити з-під контролю, а й викликати первісні демонічні сили — то вона є прямою загрозою безпеці Імперії.
    Та Флінтфілд, незважаючи на трагічні події минулого, продовжував рости і розвиватися. Промислові підприємства і майстерні з’являлися, як гриби після дощу, а механізми та двигуни на паровій тязі посідали чільне місце нового часу.

Розділ 3
Готель “Марі-Анабель”
5 травня 1878 року

    Ранок у готелі «Марі-Анабель» починався із брязкоту порцелянового посуду, аромату чаю з пряними булочками, а скрип дерев’яних сходів і гомін пожильців у розкішному фоє задавали ритм. Під цей буденний акомпанемент тримаючи чайну ложечку, мов диригент паличку, метрдотель Майкл Аурельяні роздавав вказівки персоналу. Його худорлява постать в бежевому костюмі-трійці й блискучих лакованих черевиках органічно доповнювала симфонію загальної метушні.
    В поле зору Майкла потрапив його друг дитинства Енді Маккейн, який серед загального шуму намагався зосередитися. Біля вікна з важкими оксамитовими фіранками кольору бургунді, він останній раз уважно передивлявся свої креслення перед тим, як скласти їх у наплічну сумку. Кожна лінія, кожна позначка були виписані бездоганно.
    На столі ліворуч від Енді тихенько цокав зачинений дерев’яний футляр, а чашка міцної кави ледь помітно парувала, наповнюючи повітря гіркуватим запахом обсмажених зерен. 
    Майкл ковзнув до свого друга. Від невидимого подиху вітру піджак метрдотеля ледь тріпотів — Майкл завжди любив драматичні ефекти. Крутячи в пальцях ложечку, він задумливо вдивлявся у похмуре небо:
— Щось схоже на туман, значить вдень буде ясно. Готовий побитися об заклад — буде ясно!
Не встиг хлопець це сказати, як спалахнула блискавка. Знадвору почувся розкотистий гуркіт і дрібні краплі поцяткували бруківку.
— Ясно, що метеоролог ти нікудишній, — кинувши короткий погляд на сизі купчасті хмари зіронізував Енді.
— Але кращого метрдотеля у всьому Флінтфілді годі шукати!
В цю хвилину до молодих чоловіків трохи незграбно поспішала дівчина в ніжно-рожевій сукні. Вона мала відкрите кругле обличчя доладно обрамлене світлим волоссям, кирпатий ніс, по-дитячому променисті карі очі. Здавалося, саме Сонце завітало до готелю в такий похмурий негожий день. У руках дівчина тримала невелику тацю, де насичений цитрусовий джем у фарфоровій соусниці розділив місце з іще теплими оладками, які вабили своїм ароматом.
    Відчувши запах смажених коржиків Майкл обернувся:
— Ну нарешті, — нетерпляче сказав він, — А ось і моя люба кузина Гелія Аурельяні зі смаколиками.
    Метрдотель широким кроком наблизився до Гелії. Не встигла вона заперечити, як Майкл безцеремонно вмочив чайну ложечку у бурштиновий джем і швидко відправив її до рота. Після чого скорчив таку гримасу, ніби з’їв цілий лимон.
— Як тобі? Сподобалось? — щиро поцікавилася Гелія.
— Ти знаєш, доволі специфічний смак. Таке самобутнє поєднання кислоти із легкою терпкістю… — залишивши ложку біля соусниці, він потягнувся до тарілки, —  Краще оладку спробую.
 — Це не тобі! — Гелія легенько ляснула Майкла по руці, той враз її відсмикнув.
 — Енді, ти ж іще не їв, а натщесерце нічого не працює.
    Із цими словами дівчина поставила тацю небезпечно близько до аркуша із начерком, мало не розливши на нього джем. Побачивши це, Енді блискавично вихопив заповітний папірець.
— Геліє, будь ласка, не зараз, — ввічливо озвався він не відриваючи погляду від врятованого креслення.
    Юнакові було не до їжі. Від хвилювання йому скрутило шлунок.
— О ні… Бодай тобі абищо! — ледь не панікував Енді, — Цей зубець… він не збігається з осьовою!
    Інженер надпив гарячої кави і рішуче взявся виправляти помилку. 
— Невже ти навіть не спробуєш? — нотки розчарування бриніли в голосі Гелії. —  А я так старалася.
    Енді перевів погляд із графічного зображення на дівчину. Вираз її обличчя був такий, як у дитини, що створила щось гарне, а дорослі це не оцінили.
    Йому стало шкода Гелію. Тому, відклавши креслення, він узяв декілька оладок і надійно загорнув їх у чистий аркуш паперу.
 — Дякую. З’їм пізніше.
 — От і добренько, — тепла усмішка Гелії враз осяяла все навкруги.
    Дівчина розквітла легким рум’янцем, спостерігаючи за тим, як Енді спаковує згорток у наплічну шкіряну сумку.
    Повернувшись до своїх напрацювань, інженер згадав про одну неточність, яку слід перевірити іще раз. Він перекладав аркуші з місця на місце, шукаючи потрібний, кусав губу не в змозі зосередитися і раз по раз поглядав на великий настінний годинник.
— Та не переживай так. Старий, це лише презентація, — Майкл підбадьорливо поплескав по спині Енді, — Тільки ти, я, містер Герц… і, можливо, кілька  впливових  буркотунів.
— Від рішення цих буркотунів залежить моя доля. Або я стану головним інженером міста, або зганьблюся і піду з професії, — Енді підніс чашку до рота і ковтнув чорного напою.
— Навіщо так радикально? Ти ж Маккейн, а головне — у тебе є я! — театрально провадив Майкл, — Неперевершений майстер зі складання першого враження, твій особистий помічник на випадок нудних перемовин із лордами і неповторний Елементал Вітру.
    Почувши останні слова, Гелія з острахом оглянула фоє. Було не надто людно, та попри це вона приклала вказівний палець до губ і по-змовницьки прошепотіла:
— Ш-ш-ш, тихіше! Нас можуть підслухати! У вух є стіни.
— А може у стін є вуха? — так само пошепки виправив Майкл.
— Я так і сказала.
    Енді не стримав посмішки, хоча всередині все ще муляв неспокій.
— Серйозно, Майкле. Я працював над автоматичним хронометром довгі роки. Це не просто механізм — це доказ того, що я здатен на щось більше, ніж бути сином Дугласа Маккейна. Що я вартий чогось сам, розумієш?
    Майкл сів навпроти свого друга. Закинувши одну ногу на іншу, кивнув:
— І ти це доведеш. Бо ти не лише син великого Дугласа, ти — Енді Маккейн, той, хто збирає механізми так, як віртуозний танцюрист виконує кадриль. Ти — палаючий осередок сили замаскований під джентльмена. Справжній вулкан у сюртуку!
— Це якраз те, чого я намагаюсь уникати. Мені потрібна слава не як Елементала, а як винахідника. Без вогняних шоу.
— Та кому ти розказуєш? У нас кожне твоє шоу — вогняне, навіть якщо ти просто чайник грієш.
    Звичним жестом Майкл пригладив свою еспаньйолку, якій би позаздрив сам Антоніс ван Дейк. Змінивши жартівливий тон, він схилився ближче:
— І якщо ці буркотуни не побачать у тобі майбутнє — це проблема їхніх очей, а не твоїх рук. Твій хронометр — феноменальний. Його точність бентежить навіть мій годинник, — метрдотель стишив голос, — а я на нього чарів вклав більше, ніж на стару парасольку твоєї бабусі.
    Енді було приємно чути такі слова друга. Майклова впевненість потроху вгамовувала нервування.
— Взагалі-то, — невдоволено втрутилася Гелія, — це я зачаклувала парасольку для Марі-Анабель!
— Нагадати тобі, як після твого заклинання вона кружляла навколо власниці і  піднімала її в повітря на кілька дюймів? А коли хтось проходив — шепотіла щось із творчості Шекспіра.
    Майкл багатозначно глянув на кузину. Витримавши цей погляд Гелія хмикнула:
— Я просто хотіла зробити її легшенькою. Або здатною знаходити сонечко.
— І саме завдяки мені парасолька повернулася до нормального стану, — на секунду він замислився, — Ну, майже. Вона все ще зрідка декламує вірші за дощової погоди. Але то дрібниці.
    Не дивлячись на минулі промахи, Гелія тримала спину рівно, як того вимагали правила етикету, але її невпевнені рухи видавали хвилювання. Прибираючи зі столу тацю із соусницею, Майкловою ложкою і тарілкою, на якій нещодавно лежали оладки для Енді, вона намагалася приховати легке тремтіння рук. На щастя, на неї ніхто не звертав уваги, тому Гелія полегшено зітхнула.
    Приходячи розміреними кроками до робочого місця, її світле волосся м’яко підстрибувало при кожному русі, а щоки розчервонілися, але не від ранкової метушні.
    Перед тим, як повернутися до своїх обов’язків, Гелія поставила тацю на приймальну стійку і розкрила велику книгу реєстрацій. Дівчина мимоволі провела пальцем по краю сторінки, намагаючись не дивитись у бік фоє. Але не витримала й крадькома зиркнула — Енді все ще сидів біля вікна, зосереджено вивчаючи свої креслення. Його пальці ритмічно перебирали папери, а між бровами з’явилася глибока зморшка — вірний знак того, що він повністю занурений у роботу.
    Допивши каву, Енді поставив на блюдце чашку і її звук тонко відлунював у тиші спорожнілого фоє. Далі молодий чоловік відкрив дерев’яний футляр, де на м’якому оксамиті лежав автоматичний хронометр — шедевр інженерної думки Вікторіанської доби — поєднання витонченості годинникового механізму із практичністю індустріального регулятора. Його зовнішній вигляд одразу вражав як науковців, так і випадкових спостерігачів. 
    Висотою близько півтора футів, він мав міцну основу на чотирьох масивних ніжках. Багаторівневу систему шестерень з маятником було вміщено в позолочений корпус із латуні і сталі, у якому відображалася як функціональність, так і гордість за технічну епоху. На лицьовій частині розміщувався аналітичний циферблат із трьома рухомими стрілками, кожна з яких відповідала за різні діапазони часу: мілісекунди, секунди й хвилини. Скляний купол зверху надійно захищав механізм від пилу і фабричної сажі.
— Ну що ж, час іде, — сказав молодий інженер чи то до себе, чи до свого друга.
— Іде, друже, — підводячись з-за столу погодився Майкл, — Але ти сьогодні не просто з ним змагаєшся. Ти його перемагаєш!
    Одягнений у сюртук кольору індиго, під яким виднівся смарагдовий жилет, Енді енергійним рухом замкнув футляр. Закинувши через плече сумку переповнену кресленнями і оладками, він підняв масивний дерев’яний короб зі своїм винаходом. А в голові крутилися думки: чи оцінять винахід, чи приймуть проєкт, чи зможе він нарешті вирватися з тіні батька і стати головним інженером міста?
— Хоч би хронометр не збоїв.
— Все буде добре, — мовив відсторонено Майкл, помітивши вродливу дівчину, яка щойно з’явилася у фоє.
    Сховавшись за білосніжною мармуровою колонною, метрдотель уважно спостерігав за незнайомкою в пишній сукні, що граційно проходила повз. Гаптована сріблом шовкова хустка прикрашала її тендітні плечі.
    Ніби струшуючи пилинку з рукава піджака, Майкл чарами створив відчутний потік вітру. Він зметнув хустку, оголивши плечі симпатичної відвідувачки. Не встигла вона зойкнути, як метрдотель спритно впіймав блискучу тканину і галантно простягнув її власниці.
— Обережно, тут гуляють протяги, — з лукавою посмішкою підморгнув Майкл дівчині.
    У відповідь вона лише сором’язливо усміхнулася. Зробивши вигляд, ніби нічого не сталося, дівчина попрямувала до приймальної стійки, де на неї вже чекала привітно усміхнена Гелія.
    Спостерігаючи за цією сценою Енді лиш закотив очі:
 — Знов ти за своє?
    Його голос лунав із коридору.
    Майкл Аурельяні обернувся. Повітря навколо нього тремтіло, наче від спеки — явний слід недавнього застосування чарів.
— Ти ж добре знаєш: використовувати магію — незаконно, — повчальним тоном нагадав Енді.
— Незаконно, якщо впіймають! — Майкл посміхнувся. — А ти, мій любий інженере, хіба не експлуатуєш свої здібності, коли працюєш із металом?
— Це зовсім інше. Принаймні я не зачаровую жінок, щоб вони червоніли й губилися в словах.
— І дарма. Скільки часу вже минуло, а ти все ллєш сльози за своєю Анжелікою. Навколо стільки вродливих дівиць…
    Майкл затнувся помітивши, як обличчя його друга напружилось, щелепа стиснулась, а погляд потемнів.
    Енді здавив футляр із такою силою, що побіліли кісточки пальців. В його пам’яті зринуло налякане обличчя Анжеліки і її останні слова, що ранили сильніше за кинджал.
— Я не ллю сльози, — процідив він крізь зуби. — Я просто… не маю часу на дурниці.
    Майкл трохи втихомирився, зрозумівши, що ступив на слизьке.
— Справедливо, — пробурмотів він, відступаючи на крок і опускаючи погляд. — У тебе справді вистачає важливіших речей. Але я не хочу, щоб ти став таким, як твій батько.
    Енді різко обернувся.
— Що ти сказав? — питання із вуст інженера прозвучало агресивніше, ніж треба.
— Ти мене почув, — спокійним тоном відповів Майкл. — Він теж колись думав, що все в житті — це про механізми, винаходи й великі цілі.
— Звідки ти знаєш, що він думав? — кинув Енді.
— Містер Маккейн красномовно дав мені це зрозуміти, — розслаблено спершись на колону провадив метрдотель. — А що трапилося з його серцем без кохання? Висловлюючись твоєю мовою: воно стало як мідна шестерня без мастила. 
    Майкл глянув прямо на свого друга, зважуючи сказане:
— Якби він одружився вдруге, можливо, не вирушив би в ту експедицію і не зник безвісти.
    Тривала пауза важкою хмарою повисла між ними. Лише автоматичний хронометр, що спочивав у футлярі, видавав розмірене цокання.
     Хлопці мовчки дивилися один на одного, поки тиша не здалася надто задушливою.
— Я не стану, як він, — нарешті сказав Енді, не голосно але твердо. — І не тому, що не хочу. А тому, що мушу бути кращим. І я буду. Для себе. І для неї, — додав він, злегка знизивши голос.
— Так і знав, що ти ще думаєш про Анжеліку, — невесело всміхнувся Майкл. — Але, друже, озирнись довкола. Життя не зупинилося. Навпаки — воно дихає навколо тебе. І деякі його подихи проходять мимо із ароматом свіжої випічки з корицею.
    Енді насторожено зиркнув на Майкла:
— Що ти маєш на увазі?
— Між іншим, тут в готелі дехто інакше дивиться на тебе. І це аж ніяк не чарівна пані з двадцять шостого номера.
    Він кивнув у бік стійки реєстрації, де Гелія якраз щось занотовувала в книгу. Майкл хитро усміхнувся:
— Вона мало не розтанула, коли побачила тебе з тим хронометром.
    Енді перевів погляд на Майклову кузину, а вільною рукою махнув на друга:
— Ой, не вигадуй.
— Я ж Елементал Вітру. Я буквально шкірою відчуваю коливання в повітрі, особливо коли хтось починає дихати частіше. 
    Майкл активно заворушив бровами. Коли Гелія підняла очі на двох молодиків, метрдотель різко змінив тему розмови:
— До речі, Гелія казала, що приготує щось надзвичайне на вечерю.
— І ти знову плануєш використовувати магію, щоб вона дала тобі дві порції замість однієї?
— Я б ніколи не опустився до такого. Я б нізащо не став зловживати чарами, — приклавши руку до серця вдавано образився Майкл. — Просто невеличкий протяг здмухне рецепт з кухні. Випадково, звісно. І вона переплутає порції.
    Енді відвернувся, ховаючи усмішку, що зрадницьки з’явилась на його обличчі:
— Ти безнадійний.
— Ну який вже є, — стенув плечима Майкл. — Ходімо, генію. Найсвітліші уми чекають на твій великий виступ. А я — на твою поразку, щоб нарешті змусити тебе влаштуватись до нас коридорним!
    Після цих слів напруження зовсім зникло. Енді щиро розсміявся, хоча й швидко взяв себе в руки.
— Вперед! До славетного тріумфу або провалу, сер! — скомандував метрдотель, підхопивши друга під руку.