Елекрогітара.

Бомгю відчув, як його серце прискорилось. «Я маю на увазі гітару, яка звучить добре. Але й ціна важлива…»

Йонджун, мабуть, помітив його невпевненість. «Вибір звісно великий», – пробурчав він, і вказуючи на один з інструментів, продовжив: «Ця модель звучить солідно. Але не сподівайся на легкі вчинки — гітара потребує зусиль».

Бомгю зрозумів, що це холоднокровне ставлення Йонджуна насправді було його способом показати свою пристрасть до музики. Грубість приховувала щось більшу чуттєвість, ніж здавалося на перший погляд.

«Може, ти хочеш спробувати?» — запропонував Йонджун, поклавши гітару йому на коліна. Бомгю схилився, намагаючись впевнено натискати на струни, відчуваючи під пальцями їхню текстуру. Мелодії, що лунали, розкривали емоції, які він не міг до кінця усвідомити.

«Непогано», — пробурчав Йонджун, пригадавши свій суворий стиль. Але у Бомгю побачив щось більше. «Тобі це підходить. Але ти повинен думати про витрати».

«Я знаю», — відповів Бомгю, ледь знімаючи пальці з гітари. Їх погляди на мить зустрілися, і тоді Бомгю зрозумів, що в його думках з’явилася нова мелодія — намагання зрозуміти Йонджуна, відкрити його справжню суть.

Час минав, їх розмова перетворилася на довгу дискусію про гітари, музику і їхні вподобання. Бомгю відчував, як нахливають емоції, як до Йонджуна з'являється довіра. Йонджун, нехтуючи своїм звичним стилем, починав відкриватися.

«Музика — це більше, ніж просто звуки», — сказав Йонджун, коли вечір перетворився на ніч, в магазині зазвучала тиша. «Це розуміння, це емоції… це необхідність спілкування».

У цей момент Бомгю відчув, що між ними існує зв'язок. Його бажання купити гітару стало чимось більшим — мрією про розуміння, про щось глибше, ніж просто угода. Вони опинилися в одному ритмі, практично танцюючи в світлі ламп