Сюжети ходили поруч

А сюжети ходили поруч по рідній землі, творилися під мирними сільськими дахами.

Рідня

Пізно навесні в будинок Ганни увійшли три жінки - дві, молодші, підтримували сухенької статури, але ще доволі міцну, бабцю. Вона вклонилася з порога й сказала: "Прости, Ганно. Оце помирати надумалася, то прийшла просити прощення". Ганна з повагом відповіла "Бог простить.."

У кінці 19 століття красуня-козачка Катерина вийшла заміж проти волі сім'ї за Нила. Пpедки його були кpіпаками, і хоча в Україні кріпосне право давно скасували, не годилося порушувати станові звичаї, тому зі свавільною Катериною перестала знатися вся рідня.

Нило виявився добрим чоловіком. Вони виростили з Катериною 9 дітей, всі здорові, доглянуті, й Ганна була їхньою старшою дочкою. Нило працював у Києві на Подолі візником і коли почалися голодні часи, переїхав з усією своєю сім'єю в село. Діти виростали, женилися, облаштовувалися в Києві й навколишніх селах. Часто поруч із ними жила їхня рідня - нащадки Катерининих братів і сестер, але родинні стосунки не підтримувалися. І сьогоднішня бабця, що увійшла в будинок Ганни, була її двоюрідною сестрою, все життя прожила вона за чотири кілометри від Ганни, у сусідньому селі. Дочки, що прийшли з нею, два височенних онука Ганни, невістка з інтересом уп'ялися один в одного поглядами. Ситуація смішила їх, але, бачили, що бабці інакше оцінюють дійство і стримувалися.

Ганна з кузиною обійнялися, але не розцілувалися, потім чинно всілися на твердому дубовому дивані й стали мирно розмовляти.

Соціальні потpясіння, поза всяким сумнівом, впливають на хаpактеpи людей, поглиблюють, доводять до абсуpдного стану окремі вчинки, роблять їх постійними явищами, звичками, способом життя. Мати Ганни вийшла заміж по любові пpоти волі сім'ї й добре пpожила життя. Учинок цей мав наслідки в характері дочки, що, знову порушивши «підвалини», під впливом pеволюції "эх, стаpый миp pазpушим!"  жила з батьком свого сина, Федоpом, невінчаною, як втім і з наступним своїм співмешканцем Кирилом.

Згодом «вільний», бо неодружений (Ганна не згодилася покинути село й жити в місті), Федір знайшов собі нову дружину. Жінка була рішуча, характер мала сильний і міцно тримала його в руках. У Ганниного Миколи знайшовся зведений брат. Та братерство не склалося.

Різними шляхами пішли хлопці. Микола з дитинства мріяв водити швидкісні поїзди. Наполегливо вчився і мрію свою здійснив. А брат вивчив японську мову та став професором і викладав японську студентам.

Михайлович

Михайлович почув, як повз хату проїхав автобус. Значить вже прибули. Він вийшов у двір і став біля хвіртки. Онуки обіцяли таємничий «сюрприз», потім подзвонили сини й повідомили, що до нього на 9 днів після похорону матері їдуть колишні невістки, ті, що були першими, і яких він про себе називав синовими дружинами, а теперішніх – жінками. Бо різниця в назві таки значна. Щоб дружинами зватися, то ще заслужити треба, а жінки – що ж, молодці, що завоювали цих двох дурнів, забезпечених, з положенням, з дітьми, яким не треба платити аліментів.

До двору від автобусної зупинки наближався натовп – попереду крокувала маленька правнучка, новий чоловік найменшої онуки, поруч – онуки-красуні старшого сина, а за ними йшло минуле – невістки. Він захвилювався, вони не бачилися вже багато років, і  приїхали, щоб пом’янути нещодавно померлу свекруху.

Зайшли в хату, та й обнялися, мовби й не було розлучень, образ.

Гарні невістки. Молодша квітне й пишається, як колись, здалося, що й помолодшала, хоч мусила постаріти. А от старша змарніла, та очі сяють. І ніякої зніченості й антагонізму.

Мирно бесідували, пригощалися смачними стравами, розглядали фотографії нових невісток дідових.

А він таки не втерпів: коли випили чарку і стало зовсім вільно, заговорив, що раніше розлучень стільки не було, й у всьому демократія винна – багато дозволеності. Софія сіпнулася та заперечила: не демократія, а економіка, можливість жінки забезпечити себе й дітей. І з притиском мовила, що не слід людину, з якою живеш, постійно принижувати, бо вона згинатиметься, а потім, як лозина, вирівняється й боляче хльосне. Видно, наболіле вимовила, особисте.

Германова втрата

Петро Германів привіз молодесеньку красуню-дружину з армії. Служив на півдні, у Маріуполі, й познайомився там з дівчиною. Забрав її з галасливого сімейства, багатодітного й небагатого. Вона вирізнялася в сім’ї Германів - статечних, корчуватеньких німців, і статурою – легкою й витонченою, і вдачею – була смішлива, легко й широко всміхалася.

Він терпеливо виховував її, перековував характер, як йому здавалося, м’який і нерішучий.

Та не на всіх адептів Пігмаліона чекає успіх. Якби ж то вони, як первісний Пігмаліон, не переробляли кохану, а звеличували її. А коли берешся щось живе вдосконалювати, то принаймні роби це обережно.

Спочатку дружина корилася. Працювала в городі, в домі, народила двох діток.

Потім стала часто їздити в поїздки за товарами на продаж у Петровій лавці – у Львів, Прибалтику, Білорусію.

Бачила нових людей, інші стосунки. І стрівся їй чоловік – от той насправді став наслідувачем Пігмаліона: відкрив жіночці очі на її вроду, незвичайність, і вона покохала. Та так, що пішла з дому геть і подала на розлучення.

Петро страждав невимовно, адже був зраджений у найкращих сподіваннях: «Я ж її із злиднів витяг, мріяв з нею до смерті бути, а вона все зруйнувала».

Спогади про дружину мучили його в найнесподіваніших ситуаціях. Сусідка в автобусі при ньому намастила губи і він аж застогнав біля приятеля: «Це номер 56. Такий моя Олена любила і я їй купував не раз».

Ця його туга була б надовго, але сама дружина перервала її – забажала грошей, адже вона 16 років працювала на сім’ю, на нову квартиру, машину, а пішла в чому була. І вилізла, перемагаючи страждання, його заможницька сутність – нічого не дам. Швидко переписав на сусіда машину, хатина нова й так була на матір записана. Мирно поділитися не вдалося, і Олена мусила подати позов на відсудження частини майна. Вдалося відсудити лише одну кімнату в кооперативній квартирі у місті – доччину дитячу. Гроші Петро віддавати відмовився, і судовою постановою кімнату опечатали, як Оленину власність. Так жінка позбавилася не лише майна, а й дітей. Стала ненависною вигнанкою. Бо й синок, і доня стали на бік батька. Любов  до іншого чоловіка зрозуміти ще якось можна, а от забрати у дітей частину житла?