Передмова

Коли у серединному морі, що не окуті жодними берегами, долею та нагодою творилися острови, до яких не ходять жодні човни, та всі знали, що на краю світу є колодязь, чиї води дарують безсмертя і силу, і взагалі-то земля волею наднебес перекидувалася чи на епохи суворих царів з мечами та жорстоких і таємничих людей чарів, чи на епохи, коли мандрівники обурювалися на богів землі через те, що ті вкрадали міста їхнього дитинства та виходили у далекі завимірні подорожі, аби дошукатися оніксових замків отих богів, а у кожної гори — як, до слова, і у всього іншого, була своя хазяйка, славнеє слово phantasy (а писали його саме так, бо дійшло те до нас з глибокої старовини, та промовляли твердо і з гідністю!) розуміли «уявою» і запрошенням до мандрівки приватним декадентним світом країни снів — і це казання із тих часів.

Одразу запевнимо: герой, бо він мандрівник, та й такий, що пройшов аж три океани, і про декотрі його подорожі складали окремі легенди та міти ще за його життя, од початку історії, як те бувало з ним часто, встряг у ту ще халепу, бо свого часу не дослухався прохань жерців. Вийшов в море, в яке тамтешні островетяни просили нізащо не ходити, потрапив в шторм. І човен, і команду там втратив, дивом вижив. А що було далі — старий крук, хто багато відав, розказав пташиною, а гад, хто був іздавна його товариш, за ним записав зміїною. Дещо і дещо із цього бачили, чули самі. Дещо і дещо — чутками, правильними питаннями дізнались від інших свідків. Могли додумати. Пророк те писання вичитав, жрець попрохав поправити і завірив. Історик… Затвердив, але частково. Кілька поетів доповнили, аби було красивим. Кілька авторів додатково відредагували, угрупували, аби читалося. Що отримали в результаті — те назвали зібранням із п’яти книг, і це перша з них.