Несподівана дружба

Після змагань, коли всі учні повернулися до звичного навчального процесу, Еліна помітила, що Алек, раніше створював труднощі для її команди, почав поводитися інакше. Алек, з його високим зростом і темно-русявим волоссям, яке злегка спало на чоло, завжди був помітний серед інших. Його глибокі карі очі і стримане ставлення додавали йому певної загадковості. Тепер він часто проходив повз Еліни і здавалось, що намагається привернути її увагу.

- Чому це Алек весь час намагається поговорити з тобою? — запитала Лілія, коли вони разом сиділи на обідньому перерві.

- Не знаю, — відповіла Еліна, хапаючи шматок хліба. — Але мені здається, що його поведінка змінилася. Він не виглядає таким агресивним, як раніше.

- Може, він просто намагається зрозуміти тебе краще? — припустив Мартін. — І, можливо, він хоче дізнатися більше про твої здібності.

Одного дня після уроків, Алек підійшов до Еліни, коли вона залишалася в бібліотеці, перевіряючи свої конспекти.

- Еліна, чи можу я поговорити з тобою? — запитав Алек, дещо нервово. Його зазвичай впевнений погляд тепер був сповнений обережності.

- Звісно, — відповіла Еліна, помітивши його нервовість. — Що сталося?

- Я хотів вибачитися за все, що сталося під час змагань, — почав Алек, його голос був сповнений щирості. — Мені дуже шкода, що я створював труднощі. Я просто хотів показати свої здібності, але зрозумів, що міг завдати шкоди.

- Я ціную твоє вибачення, — сказала Еліна. — Але чому ти вирішив підійти саме зараз?

- Я думав про це багато, — зізнався Алек. — І зрозумів, що ти і твої друзі — справжні майстри. Я б хотів дізнатися більше про твої магічні здібності і, можливо, обговорити деякі ідеї разом.

 - Так, звісно, - відповіла Еліна.

***

Коли новий семестр розпочався, Еліна, Лілія та Мартін разом досліджували нові можливості, які надавала академія. Алек, помітивши їхню згуртованість, почав більше часу проводити з трійцею, намагаючись знайти своє місце серед нових друзів.

Одного ранку, після напруженого уроку з магії, Еліна і Лілія вирушили до кафетерії, де Мартін вже сидів за столом з купою книг.

— Знову потрапив у книжки, Мартіне? — засміялася Лілія, сівши поряд з ним. — Як ти взагалі живеш без нас?

— Намагаюся підготуватися до наступного іспиту, — відповів Мартін, знімаючи очки. — Але за кілька хвилин я готовий до відпочинку. Що у вас нового?

— Алек, здається, хоче допомогти нам з проектом з історії магії, — сказала Еліна, сідаючи поруч. — Він розповів, що має кілька цікавих ідей.

Незабаром до їхнього столу підійшов Алек з чарівними книгами під рукою. Він виглядав впевнено і легко, його усмішка була привітною.

— Привіт всім, — сказав Алек, сідаючи за стіл. — Я зібрав кілька джерел, які можуть бути корисними для нашого проекту. Можливо, ви захочете подивитися?

— Це чудово, — сказала Лілія, з радістю приймаючи одну з книг. — Дякую, Алек. Ти завжди знаєш, як допомогти.

Вони разом почали вивчати матеріали, які приніс Алек. Їхня дискусія була жвавою і продуктивною. Еліна помітила, як Алек старанно пояснював складні концепції, часом дивлячись на неї з тією ж захопленістю, з якою вона намагалася розібратися в нових темах.

— Еліна, ось тут написано про стародавній ритуал, — вказав Алек на одну зі сторінок. — Це може бути корисно для нашого проекту. Як ти думаєш?

— Так, це цікаво, — відповіла Еліна, зосереджено вивчаючи текст. — Ми могли б включити це в наш дослідницький розділ.

Після кількох тижнів напруженої роботи, їхня група була готова до виступу зі своїм проектом. Алек, Лілія, Мартін і Еліна зустрілися, щоб обговорити останні деталі.

— Я впевнена, що ми покажемо відмінний результат, — сказала Лілія, хвилюючись, але з усмішкою.

— Ми провели велику роботу, — підтвердив Мартін. — Тепер залишилося тільки продемонструвати наші зусилля.

Алек, злегка нервуючи, але зберігаючи спокій, звернувся до Еліни:

— Я дуже радий, що ми працювали разом. Ти справді внесла багато корисних ідей.

— Дякую, Алек, — сказала Еліна, відчуваючи тепло його слів. — Я теж рада, що змогла допомогти.

Після виступу, коли вони всі відзначали успіх, Алек і Еліна пішли прогулятися по кампусу. Їхні розмови були невимушеними і легкими.

— Впевнений, що ти не тільки чудово працюєш в групі, але й можеш чудово справлятися з будь-якими труднощами, — сказав Алек, підійшовши ближче до Еліни.

— Ти теж не відстаєш, — відповіла Еліна, усміхаючись. — Вибач, якщо я іноді виглядала занадто серйозно. Просто мені важливо, щоб все було добре.

Їхня дружба ставала міцнішою з кожним днем, і навіть при щоденних випробуваннях і нових завданнях, вони знаходили час для взаємної підтримки і розвитку своїх стосунків.

Через місяць після виступу з проектом, Алек запросив Еліну, Лілію та Мартіна провести день у парку магічних істот, розташованому неподалік від академії. Цей парк був відомий своєю різноманітністю фантастичних істот і магічних рослин, і Алек хотів продемонструвати, як використовує свої здібності у природному середовищі.

Коли група прибула до парку, їх зустріла величезна арка, покрита зеленими ліанами і мерехтливими світлячками. Вхід веде до чарівного лісу, де між деревами і в густих кущах можна було побачити різноманітні магічні створіння.

— Це просто неймовірно! — вигукнула Лілія, захоплено дивлячись на дивовижні квіти, що світяться м’яким світлом.

— Я завжди дивувався, як тут все це підтримується, — додав Мартін, вражений спокоєм і красою навколишнього середовища.

Алек вів їх через парк, періодично зупиняючись, щоб продемонструвати свої навички. Він підійшов до озера, вода в якому була настільки прозорою, що можна було побачити кожен камінь на дні.

— Це місце, де я найбільше люблю тренуватися, — сказав Алек. — Тут я можу випробувати свої здібності з водою і повітрям.

Він підняв руки, і з води почали підніматися дивовижні водяні фігури, що повільно рухалися в повітрі. Потім він викликав легкий вітерець, який піднімав краплі води у повітря, створюючи мерехтливі хмари.