Пошуки відповідей

Еліна кілька днів проживала в новому домі своїх родичів, але відчуття спокою не приходило. Хоча тітка Мелінда і дядько Карл намагалися створити для неї комфортні умови, дівчина не могла забути про своїх батьків. Щось в їхньому зникненні не давало їй спокою, і вона вирішила дізнатися правду.

— Тітко Меліндо, — запитала вона одного ранку за сніданком, — а ти не знаєш, куди саме вирушили мама й тато? Вони тобі нічого не казали?

Тітка Мелінда нервово подивилася на Карла, але той лише похитав головою, мовляв, не варто.

— Еліно, люба, ми вже говорили про це, — відповіла вона, намагаючись звучати спокійно. — Вони вирушили в дослідницьку експедицію, як завжди.

— Але що вони шукали? І чому досі не повернулися? — не зупинялася Еліна.

Карл втрутився, спробувавши змінити тему.

— Твоя тітка права, Еліно. Вони були відважними дослідниками, і іноді їхні подорожі тривали довше, ніж очікувалося.

Еліна зрозуміла, що з ними говорити марно. Вони щось приховували. Тієї ж ночі, коли всі в домі спали, вона вирішила знайти відповіді самотужки.

Пробравшись у кабінет дядька Карла, вона почала шукати щось, що могло б розкрити секрет батьків. Висувні шухляди були забиті паперами, мапами та щоденниками. Нарешті, вона натрапила на невеликий червоний записник з потертою обкладинкою.

— Це ж татків записник! — прошепотіла вона сама собі. Її серце забилося частіше, коли вона почала гортати сторінки. Там були записи про їхню останню експедицію, про якесь древнє джерело магії, яке вони шукали.

Вона почала читати вголос, ледве стримуючи хвилювання.

— "Ми наближаємося до місця, яке, за легендами, колись було центром великої магічної сили. Це місце оберігають древні сили, і ми повинні бути дуже обережні..."

Вона продовжувала читати, аж поки не знайшла останній запис: "Завтра ми підемо до Храму Темряви. Якщо щось піде не так, ми залишимо Еліні карту. Вона повинна знати правду..."

Еліна застигла. У записнику йшлося про якусь карту, що повинна була їй допомогти. Але де вона могла бути?

— Треба знайти цю карту, — вирішила вона, закриваючи записник і ховаючи його в кишеню своєї сукні.

Наступного ранку Еліна вирушила до лісу неподалік будинку своїх родичів. Вона відчувала, що саме там повинна бути карта. Вона згадала, як батько колись водив її до старого дуба, де вони гралися в схованки. Саме там вона знайшла невеликий дерев'яний ящик, схований під корінням дерева.

— Це тут, — прошепотіла вона, відкриваючи ящик. Всередині була карта, дуже старовинна і пошарпана, але ще читабельна.

— Це і є те, що вони хотіли мені залишити, — сказала вона, тримаючи карту перед собою.

На карті був позначений шлях до Храму Темряви. Вона знала, що це небезпечно, але це був єдиний шанс дізнатися правду про своїх батьків. Колись вона зможе знайти відповіді на свої запитання.

Минуло кілька тижнів з тих пір, як Еліна знайшла записник, але відчуття тривоги не зникло. Вона досі пам'ятала слова з татового записника і знала, що зникнення її батьків — не випадковість. Проте їй було лише п'ять років, і вона розуміла, що не зможе просто так вирушити на їх пошуки. Їй потрібно було більше знань і навичок, особливо з огляду на її особливий дар — здатність володіти відразу двома стихіями: світлом і тінню.

Одного дня тітка Мелінда заговорила з нею під час сніданку:

— Еліно, люба, ми з дядьком Карлом вирішили, що тобі потрібно почати навчатися магії, — сказала вона, намагаючись звучати спокійно.

Еліна підняла голову, її очі наповнилися цікавістю.

— А я можу піти до Академії Магії? — запитала вона з надією в голосі.

Карл нахмурився, обмінявшись поглядом з Меліндою.

— На жаль, ні, — відповів він, повільно поклавши ложку. — Академія не приймає дітей з подвійними стихіями. Вони вважають це надто небезпечним і нестабільним...

— Але я хочу вчитися! — перебила його Еліна, обурюючись. — Я хочу дізнатися, як контролювати свої сили, як це робили мама й тато!

Мелінда взяла її за руку.

— Ми розуміємо тебе, Еліно. І тому вирішили відправити тебе в приватну школу, де вчать дітей із різними здібностями. Це не Академія, але там тебе навчать, як контролювати свою силу.

— Приватна школа? — недовірливо повторила Еліна. Вона ніколи не чула про такі місця, ідея здавалася їй незрозумілою.

— Так, — підтвердила Мелінда. — Вони працюють з дітьми, які не можуть навчатися в Академії з різних причин. Це буде безпечніше для тебе, і ти зможеш знайти нових друзів.

Еліна замислилася. Їй було шкода, що вона не може потрапити до Академії, але перспектива навчання магії і знайомства з іншими дітьми була втішною. Вона кивнула.

— Гаразд, я згодна.

Наступного дня вони вирушили до приватної школи. Вона була розташована на околиці міста, оточена густим лісом, і виглядала досить старовинно. Коли вони увійшли, Еліна побачила велику залу, повну дітей різного віку. Деякі з них практикували заклинання під наглядом наставників, інші займалися фізичними вправами.

Директор школи, літній чоловік на ім'я майстер Олаф, зустрів їх у своєму кабінеті. Він уважно подивився на Еліни і сказав:

— Я чув про твою особливу здатність, дівчинко. Дві стихії — це рідкість і велика відповідальність. Ми навчимо тебе контролювати свої сили, але ти повинна бути готова до важкої роботи.

— Я готова, — впевнено відповіла Еліна. — Я хочу стати сильною, як мої батьки.

— Це добре, — кивнув майстер Олаф. — Твої батьки були відважними людьми. Вони залишили тобі великий спадок, і ми допоможемо тобі зрозуміти його.

З того дня почалося нове життя для Еліни. Вона почала вивчати основи магії і поступово вчилася контролювати обидві свої сили. Проте питання про зникнення її батьків не залишало її, і вона вирішила знайти спосіб дізнатися більше, коли стане старшою і достатньо сильною.

У приватній школі вона знайшла нових друзів — дітей, які також не могли навчатися в Академії. Вони разом вчилися і тренувалися, і поступово Еліна почала відчувати себе частиною чогось більшого. Але вона завжди пам'ятала про своїх батьків і про те, що колись повинна знайти їх і дізнатися правду про їхнє зникнення.