2 розділ

Мені вже 12 років, і я все ще люблю книги. Завдяки їм я дізнався про крилатих істот «фаришт», про янголів–охоронців та злих джинів.

Спочатку мені ніяк не вдавалося зрозуміти що я вмію – літати в мене не виходило, читати і передавати думки теж.

Але одного чудового сонячного дня (мені було трохи більше 9 років), читаючи черговий роман Гюнтекіна [1]«Зелена ніч», я заглибився настільки, що відчув себе республіканцем, який звільняє Туреччину від старого ладу і хоче побудувати нове майбутнє для своїх громадян. У мені вирував дух патріотизму. Раптом я побачив, що палюче сонце зникло, а безхмарне небо різко почало затягуватися грозовими хмарами. Я продовжив читати, і був дуже серйозним й зосередженим на долі мого народу, співпереживаючи головному герою. Пролетіла блискавка. Відвернувшись від книги, почав зачиняти вікна. З–за чорної хмари визирнув сонячний промінець. Він ніби посміхався до мене. Вдивляючись у небо, на мить забув про те, що ще кілька хвилин тому був затятим республіканцем, який захищав свою країну. Я знову не вірив своїм очам – грозові хмари і блискавки зникли, ніби їх і не існувало, змінившись яскравим сонцем, що підморгує. Продовживши читати, я підозрював, що природна картина ще раз повториться. Так і сталося.

Тепер я знав, що погода змінюється від мого настрою. Потрібно бути більш стриманим, а також спробувати знайти застосування моєї здатності, щоб стати корисним людям.

________________________________

За декілька днів після свого ”відкриття”, проходячи повз продуктову лавку, привітавшись із сусідами, краєм вуха почув, що вони скаржилися на посуху, яка спалює все навколо і не дозволяє землі дати людям щедрий урожай.

Сьогодні мені варто дочитати «Зелену ніч».

–Дощ! Дощ! – кричали сусіди за вікном.

А я сидів у своїй кімнатці, крадькома (щоб не бачили рідні) обтираючи сльози щастя. У мене вийшло...

[1]  Решад Нурі Гюнтекін (1889-1956) - турецький романіст, письменник та драматург.