Розділ 5: Підготовка до подорожі та перші кроки

Слова старійшини Ельдара ще довго лунали в голові Софії. Знайти три фрагменти Розколотого Дзеркала, закрити головний портал і тільки тоді отримати шанс повернутися додому — завдання здавалося неймовірно складним, майже нездійсненним для вчорашньої студентки. Але відчуття того, що всередині неї прокинувся якийсь прихований дар, додавало дивної рішучості.

Вони повернулися до затишного будинку Ліри. Дівчата одразу взялися до зборів, адже шлях попереду чекав далекий і небезпечний.

— Не хвилюйся, Софіє, — підбадьорлювала подругу Ліра, упаковуючи в невеликий шкіряний рюкзак запаси їжі, цілющі мазі та кілька блискучих сувоїв. — Я знаю ці ліси як свої п'ять пальців. Хоча ми йдемо в незвідані місця, докупи нас двоє, а з твоєю новою магією ми точно впораємося. До того ж, старійшина дав нам важливу підказку.

Ліра витягла з кишені невеликий старовинний компас. Замість стрілки всередині нього плавала яскраво-синя крапля світла, яка повільно оберталася, обираючи напрямок.

— Це пошуковий компас. Перший фрагмент Розколотого Дзеркала схований у закинутих руїнах Старого Храму, на межі Шёпотного Лісу та Туманних Гір, — пояснила Ліра. — Дорога туди займе приблизно два дні пішки, якщо ми підемо через Велику Заросту.

Софія підійшла до дзеркала, що висіло на стіні кімнати, і вперше за весь час уважно подивилася на своє відображення. На неї дивилася вже не просто налякана дівчина, яка бігла від нападника у нічному місті. У її очах горів новий вогник, а на долоні на мить спалахнув слабкий фіолетовий відблиск — той самий слід пробудженого дару. Вона глибоко вдихнула повітря Еларіусу, відчуваючи його силу, і кивнула Лірі: — Я готова. Вирушаймо.

Зібравши всі речі, дівчата попрощалися з сусідами та мешканцями селища, які махали їм на прощання, бажаючи вдалого полювання на осколки.

Перший день дороги минув напрочуд спокійно. Вони йшли крізь казковий ліс, де дерева шепотіли щось своє на вітрі, а під ногами стелився м'який мох. Ліра вчила Софію основам місцевої безпеки: як розпізнати отруйні рослини, як користуватися компасом і як зосереджувати внутрішню енергію, якщо раптом з'явиться небезпека. Софія швидко вчилася — її гострий розум, загартований роками навчання та сесій, тепер допомагав їй аналізувати нові правила магічного світу.

Але коли сонце почало хилитися до заходу, а три срібні місяці повільно з'являлися на бузковому небі, ліс навколо них почав дивно змінюватися. Дерева ставали вищими й темнішими, їхні крони щільно переплітались, майже не пропускаючи світла, а навколо розповзався густий, холодний туман.

Компас у руках Ліри раптом затремтів, а синя крапля всередині нього різко завмерла й почала яскраво пульсувати, вказуючи кудись углиб темної чагарникової стежки.

Ліра зупинилася, простягнувши руку перед Софією, і тихо прошепотіла: — Зупинись. Ми наближаємося до межі. Попереду Шёпотний Ліс, і схоже... ми тут не одні.