Розділ 4: Ранок у селищі та одкровення старійшини Ельдара

Ніч у Еларіусу минула на диво спокійно. Попри тривожні думки та незвичну обстановку, втома взяла своє, і Софія міцно заснула на затишному ліжку, яке підготувала для неї Ліра. На ранок три сріблясті місяці змінилися великим золотавим світилом, яке м'яко засівало ліс теплими променями.

Після смачного сніданку з лісовими ягодами та пахучим чаєм дівчата вирушили в дорогу. Дім старійшини Ельдара знаходився на самісінькій верхівці найстарішого дерева селища — Великого Дерева, чиє коріння йшло глибоко під землю, а віти торкалися хмар. Підніматися довелося довго по гвинтових дерев'яних сходах, але краєвид, що відкрився згори, вартував кожної зупинки: все селище було як на долоні, потопаючи в зелені та мерехтливих вогниках.

Двері з темного дерева відчинилися самі собою, не встигла Ліра й постукати. У просторій кімнаті, заставленій полицями зі старовинними сулоями, кристалами та дивними приладами, за великим столом сидів сивочолий старійшина. Його довге сріблясте волосся падало на плечі, а пронизливі зелені очі дивилися з такою мудрістю і глибиною, що Софія мимоволі затамувала подих.

— Ласкаво просимо, Ліро. І ти, гостю з іншого світу, — спокійним, але гучним голосом сказав старійшина Ельдар. Він навіть не здивувався появі незнайомки. — Я вже відчув коливання магії у світовій завісі. Сідайте.

Софія з Лірою сіли навпроти старійшини. Дівчина відчула, як у грудях знову затремтіло серце: неухильно наближався момент істини.

— Старійшино Ельдаре, — почала Ліра, — завіса пропустила Софію сюди в момент смертельної небезпеки. Вона хоче знати, чи є шлях назад, і що це був за спалах.

Ельдар задумливо погладив довгу бороду, дивлячись прямо на Софію. Він підвівся, підійшов до однієї з полиць, узяв невеликий прозорий кристал і поклав його перед дівчиною.

— Поклади руку на нього, дитя, — м'яко попросив він.

Софія з сумнівом поглянула на Ліру, та підбадьорливо кивнула. Дівчина обережно торкнулася холодної поверхні кристала. За мить камінь спалахнув не блакитним, а глибоким фіолетовим світлом, а в кімнаті пролунав тихий дзенькіт, схожий на кришталевий передзвін.

Ельдар широко розплющив очі, і на його обличчі промайнула тінь тривоги та здивування.

— Неймовірно... — прошепотів старійшина. — Я думав, що це лише легенди. Софіє, те, що сталося з тобою у тріщинистий вечір у твоєму світі — це не випадковість. Той нападник... Ти певна, що це була звичайна людина?

Софія здригнулася, згадуючи ту мить. — Ні... Руки були занадто холодними, а голос... він звучів наче звідкись здалеку. І коли я втрачала свідомість, я відчула чорноту, що не схожа на звичайний страх.

— Саме так, — кивнув Ельдар. — То була Тінь вищого порядку. У твоєму світі тонка границя нашого буття стикається з порожнечею. Але справа не лише в цьому. Кристал показав твою справжню сутність. У твоїх жилах тече древня кров хранительок розломів — рідкісний дар, який спав поколіннями і пробудився саме в момент смертельної загрози. Ти не просто випадкова мандрівниця. Твоєму світу нічого не загрожує, але Еларіус тепер тісно пов'язаний з тобою.

— Тобто... — Софія ледь підібрала слова від шоку. — Я маю дар? І тому мене затягнуло сюди?

— Так, — відповів старійшина. — І щоб повернутися додому, тобі доведеться пройти шлях випробувань, знайти три фрагменти Розколотого Дзеркала і закрити головний портал, через який Тінь намагається просочитися в обидва наші світи. Ліра піде з тобою. Тільки разом ви зможете впоратися.

Софія подивилася на свою нову подругу. Ліра рішуче й тепло посміхнулася, показуючи, що не покине її в цій біді. Шлях додому виявився набагато складнішим, ніж Софія могла уявити, але відступати вже не було куди.