Глава 10. Чжин Ву і Ханна залишаються у Франції ???

Ханна

ЕЛІАНА

Глава 11. Шість років тому — випускний 🎓🌸

Шість років тому

Шість років тому Еліана ще була студенткою.

До випускного залишалося всього кілька днів.

Університет був прикрашений гірляндами, стрічками та фотографіями студентів.

А ми з Софі, Амелі, Томасом і Лео сиділи в кафе та складали план на вечір.

— Отже, — сказала Софі, відкриваючи блокнот, — сукні є?

— Є, — відповіла Амелі.

— Костюми?

— Є, — сказав Томас.

Софі подивилася на Лео.

— А ти?

— Я готовий.

Вона перевела погляд на мене.

— Еліано?

Я усміхнулася.

— Майже.

— Що означає «майже»?

— Я ще не вибрала сукню.

Усі одночасно вигукнули:

— Що?!

Я засміялася.

— У мене ще є час!

Лео похитав головою.

— Знаючи тебе, ти вибереш її за годину до випускного.

— Неправда!

Томас засміявся:

— Правда.

Пошуки сукні

Наступного дня ми всі вирушили магазинами.

Софі вибрала собі сукню за десять хвилин.

Амелі — за двадцять.

Я приміряла одну за одною.

— Ні.

— Ні.

— Теж ні.

Лео стояв біля дверей примірочної.

— Скільки ще?

— Не знаю.

— Я вже починаю старіти.

Я вийшла в черговій сукні.

Лео подивився на мене й усміхнувся.

— Ось ця.

— Справді?

— Так.

Софі кивнула.

— Погоджуюся.

Я подивилася на себе в дзеркало.

Це була саме вона.

Проста, елегантна і дуже красива.

— Беру.

Усі зааплодували.

Останній день

Університет здавався зовсім іншим.

Ми ходили знайомими коридорами й фотографувалися.

— Пам'ятаєш, як ми тут заблукали? — запитала Софі.

— Це ти заблукала, — відповіла я.

— Але ти пішла за мною!

Ми засміялися.

Лео стояв поруч.

— Я не вірю, що все закінчується.

Я подивилася на нього.

— Не закінчується.

— А що тоді?

— Починається.

Він усміхнувся.

— Ти завжди так думаєш?

— Тепер так.

Випускний вечір

Настав вечір.

Усі студенти зібралися у великій залі.

Музика грала.

Люди фотографувалися.

Хтось плакав.

Хтось сміявся.

А хтось уже планував подорожі після університету.

Я стояла біля сцени, коли до мене підійшов Лео.

— Готова?

— Так.

— Тоді ходімо.

Ми разом вийшли до друзів.

Софі підняла келих.

— За нас!

— За нас! — повторили всі.

Я подивилася на своїх друзів.

Скільки всього ми пережили разом.

Перше знайомство.

Перші заняття.

Перші іспити.

Безліч вечорів у бібліотеці.

Сміх.

Сльози.

І тепер — випускний.

Танок

Заграла повільна музика.

Лео простягнув мені руку.

— Потанцюємо?

Я усміхнулася.

— Давай.

Ми вийшли на танцювальний майданчик.

— Ти щаслива? — тихо запитав він.

Я подивилася на нього.

— Дуже.

— Я теж.

Ми танцювали мовчки.

Без зайвих слів.

Просто насолоджувалися останнім вечором студентського життя.

На світанку

Коли свято закінчилося, ми вийшли на вулицю.

Париж зустрів нас світанком.

Софі зробила останню фотографію.

На ній були ми всі:

Еліана, Лео, Софі, Амелі та Томас.

Я подивилася на фотографію.

— Обіцяйте, що ми не загубимо одне одного після випускного.

Томас підняв руку.

— Обіцяю.

Амелі кивнула.

— Обіцяю.

Софі обійняла мене.

— Назавжди.

Лео подивився на мене.

— Я теж обіцяю.

Я усміхнулася.

Шість років тому ми ще не знали, куди приведе нас життя.

Але в ту ніч ми були впевнені в одному:

наша дружба залишиться з нами назавжди. 🎓🤍🇫🇷