Глава 8. Дзвінок від Сори ??

Еліана

Того ранку я сиділа в бібліотеці й готувалася до важливого іспиту.

Навколо було тихо.

Лео сидів навпроти мене й щось читав у своєму ноутбуці.

Я перегортала сторінки конспекту, коли раптом задзвонив телефон.

На екрані висвітилося:

Сора ❤️

Я одразу усміхнулася.

— Привіт, Соро!

— Еліано! Нарешті!

— Що сталося?

— Нічого страшного. Просто я скучила.

Я тихо засміялася.

— Я теж.

Лео підняв голову.

Я жестом показала, що це дзвінок із дому.

Розмова

— Як тобі Франція? — запитала Сора.

— Все краще й краще. У мене вже стільки друзів, що я скоро забуду, як виглядає самотність.

— Це чудово!

— Софі, Амелі, Томас... і Лео.

Сора одразу засміялася.

— Лео?

Я закотила очі.

— Не починай.

— Я тільки ім'я повторила.

— Я знаю цей тон.

— Який?

— Той самий, коли ти щось підозрюєш.

Сора засміялася.

— Добре. Не буду.

Я подивилася на Лео.

Він усміхнувся мені й повернувся до ноутбука.

— А ти як? — запитала я.

— У мене все добре. Ми всі часто збираємося разом.

— Передавай усім привіт.

— Обов'язково.

Новини

Сора раптом сказала:

— До речі, я маю новину.

— Яку?

— Ми вирішили влітку зустрітися всі разом.

Я широко усміхнулася.

— Правда?

— Так! Ханна, Керрі, Лін Джі, Шин Хі... усі хочуть побачити тебе.

— Я теж хочу їх побачити.

— Але є ще дещо.

— Що?

— Ми хочемо, щоб ти сама вибрала, де зустрічатися.

Я задумалася.

— У Франції?

— Саме так.

Я прикрила рот рукою від радості.

— Соро, це буде неймовірно!

— Тоді вирішено.

Лео

Я закінчила розмову.

— Бувай, Соро.

— Бувай. І не забудь: ти маєш показати нам Париж!

— Обіцяю!

Я поклала телефон.

Лео подивився на мене.

— Хороші новини?

— Дуже.

— Що сталося?

— Мої друзі та сім'я приїдуть до Франції влітку.

— Тоді тобі доведеться показати їм усе місто.

— Саме це я й планую.

Він усміхнувся.

— Можу допомогти.

— З екскурсією?

— З усім.

Я засміялася.

— Домовилися.

Увечері

Після занять я знову зателефонувала Сорі.

— Я вже придумала!

— Що?

— Першого дня покажу вам університет.

— А другого?

— Ейфелеву вежу.

— А третього?

— Маленьке кафе, яке я знайшла.

Сора сміялася.

— Ти так змінилася, Еліано.

— На краще?

— Дуже.

Я подивилася у вікно.

Париж світився вечірніми вогнями.

— Знаєш, Соро...

— Що?

— Я більше не хочу боятися майбутнього.

На іншому кінці запала тиша.

Потім Сора тихо сказала:

— І не треба.

Я усміхнулася.

— Дякую.

— За що?

— За те, що подзвонила.

— Я завжди буду дзвонити.

Ми попрощалися.

Я поклала телефон на стіл.

Нове літо

Я відкрила календар.

До зустрічі залишалося кілька місяців.

У мене попереду були іспити, навчання, друзі, Париж...

І тепер ще одна важлива подія.

F-4 приїде до Франції.

Я усміхнулася.

Моє життя більше не здавалося самотньою дорогою.

У ньому з'являлося дедалі більше людей.

І кожен із них додавав до нього щось своє.

Я подивилася на Лео, який чекав мене біля виходу з бібліотеки.

— Ходімо?

— Ходімо.

Ми вийшли разом у вечірній Париж.

Попереду було літо.

Нові зустрічі.

Нові пригоди.

І, можливо, ще одна сторінка моєї історії. 🌸🇫🇷✨