Глава 7. Новий день ??

Еліана

Після того вечора в бібліотеці я почала помічати, наскільки сильно змінилося моє життя.

Раніше я боялася залишатися сама.

Тепер мені подобалася моя самостійність.

Раніше я постійно думала про те, що буде завтра.

Тепер просто жила сьогодні.

А Лео...

Він став моїм хорошим другом.

Не більше.

Принаймні я так думала.

Ранок

— Еліана!

Я обернулася біля входу до університету.

Лео біг до мене з двома чашками кави.

— Це тобі.

— Ти вже знаєш, яку я люблю?

— Після року знайомства я нарешті навчився.

Я взяла чашку.

— Дякую.

— Сьогодні бібліотека?

— Звичайно.

— Тоді після занять.

Я кивнула.

Мені подобалося, що з ним усе було просто.

Без зайвих обіцянок.

Без тиску.

Без поспіху.

Проєкт

У бібліотеці ми знову сіли за той самий стіл.

Перед нами лежали книги, ноутбук і ціла купа записів.

— Я думаю, треба змінити цю частину, — сказала я.

— Ти впевнена?

— Так.

Лео нахилився ближче до ноутбука.

— А якщо зробити ось так?

Я подивилася на екран.

— О!

— Що?

— Це справді краще.

— Я ж казав.

— Не звикай.

Він засміявся.

Ми працювали кілька годин.

І раптом я зрозуміла, що вже зовсім не помічаю часу.

Після бібліотеки

Коли ми вийшли на вулицю, уже сутеніло.

— Хочеш прогулятися? — запитав Лео.

— Давай.

Ми пішли вздовж тихої вулиці.

— Лео?

— М?

— Ти коли-небудь думав залишити Париж?

Він задумався.

— Раніше так.

— А зараз?

— Зараз не знаю.

— Чому?

Він подивився на мене, але нічого не відповів.

Я не стала допитуватися.

Маленький подарунок

Перед тим як ми розійшлися, Лео дістав із кишені маленьку закладку.

— Це тобі.

Я здивувалася.

На ній була намальована Ейфелева вежа.

— Вона красива.

— Побачив у книжковій крамниці й подумав про тебе.

Я усміхнулася.

— Дякую.

— Не загуби.

— Не загублю.

Я поклала закладку в свою книгу.

Розмова з Софі

Наступного дня ми з Софі сиділи в кафе.

Вона подивилася на мене.

— Ти змінилася.

— Знову?

— Так.

— У який бік?

Софі усміхнулася.

— Ти стала спокійнішою.

Я кивнула.

— Мабуть.

Вона трохи помовчала.

— А Лео?

Я здивувалася.

— А що Лео?

— Нічого.

— Софі...

Вона засміялася.

— Добре, добре. Я нічого не кажу.

Я похитала головою.

— Ми просто друзі.

— Я зрозуміла.

Але її усмішка говорила зовсім інше.

Вечір

Увечері я сиділа біля вікна.

На столі лежала моя книга.

А всередині — подарована Лео закладка.

Я взяла її в руки.

Чомусь від цієї маленької речі мені стало тепло.

Я усміхнулася.

Можливо, життя справді може бути простим.

Без драм.

Без минулого.

Без болю.

Просто нові люди.

Нові друзі.

Нові почуття.

Але я не поспішала давати їм назви.

Я тільки починала своє життя.

І якщо одного дня в ньому з'явиться кохання, я хочу, щоб воно прийшло природно.

Без страху.

Без поспіху.

І без необхідності втрачати себе. 🌸🇫🇷

А поки що завтра знову буде університет.

І, можливо, знову бібліотека.

І Лео. 📖💗