Глава 6. Лео ???

Лео

Мене звати Лео.

Я познайомився з Еліаною випадково — у коридорі університету, коли вона мало не збила мене з ніг купою книжок.

Тоді я навіть не думав, що ця дівчина стане однією з найближчих мені людей.

Після її розриву з Хан Юном я не став розпитувати.

Не тиснув.

Не намагався зайняти чиєсь місце.

Я просто був поруч.

Ранкова кава

— Ти знову прийшла раніше за всіх, — сказав я, коли побачив Еліану біля університету.

Вона усміхнулася.

— А ти знову запізнився.

— Це називається харизма.

— Це називається запізнення.

Я засміявся.

Ми пішли разом до кав'ярні.

— Як ти?

Вона на мить задумалася.

— Добре.

— Справді?

— Так.

— Тоді я радий.

Вона подивилася на мене.

— Дякую, Лео.

— За що?

— За те, що ти не ставив зайвих питань.

Я знизав плечима.

— Якщо захочеш розповісти — сама розкажеш.

Вона усміхнулася.

— Саме тому я тобі довіряю.

День в університеті

Наш викладач оголосив новий проєкт.

— Ви працюватимете в парах.

Усі одразу почали шукати собі партнерів.

Я подивився на Еліану.

— Ну що?

— Що?

— Працюємо разом?

Вона усміхнулася.

— Звичайно.

Наш проєкт був непростим.

Ми провели в бібліотеці майже весь день.

Книжки лежали навколо нас.

Ноутбук перегрівався.

А Еліана вже втретє переписувала один абзац.

— Ти занадто серйозна.

— Я хочу зробити добре.

— Воно вже добре.

— Ні.

— Ти завжди така?

— Яка?

— Перфекціоністка.

Вона засміялася.

— Можливо.

Париж увечері

Після занять ми вирішили пройтися містом.

Було тепло.

Париж світився вечірніми вогнями.

— Знаєш, — сказала Еліана, — коли я тільки приїхала, мені здавалося, що я тут ніколи не почуватимуся вдома.

— А зараз?

Вона подивилася навколо.

— Зараз я вже не хочу звідси їхати.

Я усміхнувся.

— Значить, Париж тебе прийняв.

— Думаю, так.

Ми йшли мовчки.

І це мовчання було комфортним.

Маленький секрет

Я давно хотів сказати Еліані одну річ.

Але не знав, чи варто.

Не зараз.

Можливо, пізніше.

Бо після її розриву я зрозумів, що мої почуття до неї стали сильнішими.

Але я не хотів поспішати.

Не хотів, щоб вона подумала, що я просто чекав моменту.

Тому мовчав.

Вона повинна сама зрозуміти, чого хоче.

Дощ

Раптом почався дощ.

Еліана засміялася.

— Знову!

Я зняв куртку й простягнув їй.

— Накинь.

— А ти?

— Я не розтану.

Вона взяла куртку.

— Дякую.

Ми побігли до найближчого кафе.

Зупинилися біля входу, сміючись.

Вона подивилася на мене.

— З тобою весело.

Я усміхнувся.

— А з тобою ніколи не буває нудно.

На секунду наші погляди зустрілися.

Але я першим відвів очі.

Лео

Того вечора я повертався додому й думав про неї.

Я знав одне.

Я не буду змушувати її щось відчувати.

Не буду вимагати відповіді.

Не буду поспішати.

Якщо колись Еліана подивиться на мене не просто як на друга — я скажу їй правду.

А поки...

я просто залишатимусь поруч.

Бо іноді найкраще, що можна зробити для людини, яка пережила складний період, — це не обіцяти їй цілий світ.

А просто сказати:

«Я тут». 🌧️💙