Глава 2

Отямилася я на підлозі de Muertos. Відчуття були не найкращими, проте все ж я була дуже розчарована. Це не спрацювало, адже мені так і не вдалося поговорити з батьком. Я хотіла б вибачитися перед ним. І причина на те є досить серйозними. Але не вийшло. Рік тому мого батька не стало. Він досить довгий час боровся з раком, але програвав. Та все ж вийшло полегшити його страждання. А може просто потрібен час на те, аби все подіяло? Ні, таке буває лише в фільмах. Значить нічого паранормального і справді не існує, а це свято просто забобони. Мексиканці вирішили в такий спосіб вшановувати мертвих. Може варто все ж приєднатися до них? Ні, я була занадто розчарована, а тому просто встала та почала збирати свої речі. Чому все має бути настільки не справедливо? Я ж залишилася зовсім одна в цьому світі. В дитинстві моя мати померла, адже її ліки не допомагали. Лише допомога змогла полегшити її життя. Та згодом її не стало. А тепер і батько. Треба якось вчитися жити далі. Я ще раз озирнулася на вівтар, проте нічого не змінилося. Ну що ж, а чому я очікувала чогось іншого? Скоріш за все це просто дитячі вигадки.                                                

Вийшовши на вулицю, я вдихнула свіже повітря на повні груди. Воно наповнювалося ароматами їжі, квітів та самою атмосферою свята. Люди веселилися. І це так дивно, адже все ж це Свято Мертвих. Чи не мають вони плакати та страждати? В кожного народу свої особливості. Я ж попрямувала до того будиночка, який знімала, адже хотіла побути в тиші. На мене ж ніхто уваги не звертав, а одна жіночка мало не врізалася. Вони що і бачити перестають в цей день? Але я вже нічому не дивуюся. Та стара сиділа на своєму звичному місці. Вона щось говорила собі під ніс. Я абсолютно нічого не розуміла, через те, що не знала іспанської. Але щось мені підказує, що нічого доброго в цьому не було. До жінки ж підійшла її донька, яка одразу ж почала заспокоювати свою матір. Та лише вказувала на мене пальцем. Я ж поспішила до себе в будиночок, адже не хотілося більше залишатися серед цих божевільних.                                                                                                                                             

Прийнявши душ, я думала лягти поспати, але чомусь мені абсолютно цього не хотілося, як і їсти. По телевізору ж йшло все іспанською, тому я досить швидко покинула і цю ідею. Мій погляд впав на річ, що я так вміло ховала від усіх. Це був ніж, останній подарунок мого батька. І саме він не раз ставав мені в пригоді, допомагаючи іншим. Я зачаровано дивилася на лезо, що переливалося у світлі сонця. Чудова річ, така прекрасна та небезпечна одночасно. Проте мої думки все ж поверталися до того, що сталося там, в церкві. Невже ритуал не спрацював? А може йому просто потрібно було дати трохи часу, і тоді все б вийшло? Я маю туди повернутися та все роздивитися, а вже тоді зі спокійною душею повертатися додому. Принаймні так я буду знати, що зробила все для того, аби знову зустрітися з батьком.                                                                                                                                             

Я вдягнулася та взяла цього разу з собою ніж. Він може мені знадобитися, адже на вулицях стільки божевільних. Або комусь може знадобитися моя допомога. Та все ж в мене була зовсім інша мета. Я маю поговорити з батьком, адже інакше я не заспокоюся...