Глава 1

Мексика... Я ніколи не була тут, адже ця країна знаходиться за тисячі миль від мого рідного Лондона. Я б ніколи й не приїхала сюди, адже мене не дуже й то цікавили такі країни. Однак дещо таки змусило змінити своє рішення. Рівно рік тому не стала мого батька, який був для мене найближчою людиною. Він давно хворів, проте так і не міг нарешті стати вільним. Та це сталося, а я не встигла з ним попрощатися. І попросити пробачення. Тому, коли я дізналася про El Día de Muertos, Мексиканське Свято Мертвих, не довго думаючи, купила квиток. Мені вдалося зняти будиночок на тиждень, якраз біля найстарішого вівтаря країни. Саме там все має статися, адже я маю певний план. І ніщо не завадить мені хоча б спробувати.                                                                                                        

Мексика зустріла мене досить хорошою погодою, і я вдихнула свіже повітря. Все ж кілька годин в літаку дали свої результати, і зараз хотілося просто трохи розім'яти ноги. Однак я маю поспішити, адже День Мертвих вже сьогодні. Я сіла в таксі та попрямувала за адресою будиночку, а в цей час знайомилася з інформацією про правила проведення ритуалу викликання мертвих. Ні, я не настільки вже, аби їхати сюди непідготовленою. Проте зайвий раз почитати не завадить. Є певні правила яких я мала дотримуватися. І в той час, як все місто святкуватиме цей день, віддаючи данину поваги померлим родичам, я буду намагатися зв'язатися з батьком. Наскільки мені відомо, місцеві не приходять до того вівтаря, адже він має не дуже добру славу. Останній, хто провів там El Día de Muertos, зійшов з розуму. А я не хочу повторити цю участь. Тому, швидко розрахувавшись, я вийшла з авто та попрямувала до будиночка. Яке щастя, що я майже нічого з собою не взяла, лише один рюкзак. Однак ніяк не вдавалося знайти потрібний будиночок. Може варто в когось спитати? Але ж я не говорю їх мовою.                                                                                                                                          

- Перепрошую. - а раптом вони мене зрозуміють? - А де тут будинок номер вісім?                              

Я звернулася до літньої жінки, що мирно сиділа у своєму кріслі біля дому, спостерігаючи за тим, що відбувалося на вулиці. Вона перевела на мене свій погляд, і швидко почала щось говорити іспанською, але я нічого не зрозуміла. Проте ставало страшно від того, яким поглядом вона дивилася на мене. Хотілося якомога швидше піти звідси. В ту ж мить вийшла молодша жінка, яка щось швидко сказала старій, а потім перевела на мене погляд, ніби питаючи, що я тут роблю.                                        

- Доброго дня, я не можу знайти будинок номер вісім. - пояснила я. - Можливо ви можете мені допомогти?                                                                                                                                          

- Звичайно. - жінка відповіла, хоч і було чутно досить сильно іспанський акцент, а тоді посміхнулася мені. - Ось він, через дорогу. Тут просто номера не завжди видно.                                                      

- Дякую. - сказала я та поспішила піти.                                                                                                

Мене налякала ця стара, і її погляд не виходив з моєї голови до самого вечора. Проте я мала мету, адже приїхала сюди не просто подивитися на красу цього міста та особливості святкування Дня Мертвих. І я змусила себе просто викинути все голови та почати підготовку до ритуалу. Я мала пройти таке своєрідне очищення, аби не прикликати якісь темні сили. І в мене на це лишалося не так вже й багато часу. Час тягнувся неймовірно довго. Та от, нарешті, стрілка показувала восьму годину. Це значить, що я мала йти. Чому не дванадцята? Адже в усіх історіях вся містика саме починається в цій годині. Та в ритуалі написано, що проводити його треба рівно о дев'ятій. Тому, взявши все необхідне, я вийшла на вулицю. А тут було і справді неймовірно. Кожен дім був прикрашений квітами та свічками, адже за легендою так родичі можуть знайти шлях додому. На вулицях всі танцювали, приносили кожен їжу та були як одна велика родина. А деякі дівчата навіть вбралися у костюм Катріни. І я б справді порадувалася разом з ними, і може навіть би спробувала прийняти в цьому всьому участь, та зараз зовсім не до цього.                                                                                                                                  

За кілька хвилин я стояла перед старою церквою de Muertos, яка виглядала покинутою. І, здається, це й справді так було. Однак двері досить легко відкрилися, і в середині навіть відносно прибрано. Все ж Мексиканці дуже поважають це свято, а тому і доглядала за священним вівтарем, який міг робити неймовірні речі. Цікаво, а як часто місцеві самі звертаються до цього ритуалу? Хоча все ж якась частина мене не вірила у все це. По життю я завжди була скептиком, та зараз мені потрібно сказати дуже важливу річ своєму батькові. Тому я просто зобов'язана спробувати все, що можу. Виконавши всі приготування, я запалила свічку та почала читати з книги якийсь хитромудрий призив. Для мене ж це виглядало ніби з якихось фантастичних фільмів. Наскільки ж абсурдно я виглядала зі сторони. Проте, на щастя, мене тут ніхто не бачив. Коли я закінчила читати, то нічого не сталося. І тут два варіанти, або це все справді просто дитяча забавка. Або, по класиці жанру, почнеться щось не дуже хороше, і в кінці я помру. Посидівши ще трохи, я зрозуміла, що то ні до чого не призведе. Ну що ж, це мене неймовірно засмутило. Навіть не впевнена, що хочу приєднатися до святкування. Краще піду до себе та подумаю. Однак не встигла я і кроку зробити, як у голові запаморочилося, а світ провалився у темряву. Що ж, значить таки другий варіант...