Пролог

Лише раз на рік уся Мексика поринає в магію, яка з’єднує два світи — світ живих та світ мертвих. І назва цьому диву — El Día de Muertos. Цей день не схожий на жодне інше свято у світі, бо тут час ніби розчиняється, а кордони між реальністю та надприродним стають тонкими та прозорими. Люди вірять, що духи їхніх рідних повертаються на землю, щоби провести трохи часу з тими, кого вони залишили, і що спілкування з ними можливе, якщо тільки щиро цього бажати. Хтось вірить, це лише самонавіювання, хитрий трюк свідомості, що допомагає впоратися з болем втрати, але коли навіть маленька надія на зустріч із померлими пробуджує серце, це вже не дрібниця. Мексиканці кажуть, що у такі дні можна попросити пробачення у тих, кого втратив, і отримати хоча б знак у відповідь — теплий дотик повітря, запах улюбленої квітки або тихий шепіт серед нічної тиші.

І щоразу, з першого по друге листопада, країна перевтілюється. У містах і селах, великих і маленьких, повітря наповнюється запахами свіжих квітів, кориці, шоколаду та гірких ароматів воску. На вулицях можна побачити людей у яскравих костюмах, з масками Катріни — химерними черепами, розписаними яскравими барвами та орнаментами, що нагадують про життя і смерть одночасно. Діти сміються і бігають серед людей, у руках тримаючи маленькі скриньки із солодощами, схожі на черепи, а старші намагаються стримати сум, вдягаючи посмішки, які схожі на ті, що малюють на традиційних цукрових черепах. Карнавал, музика, танці, гучний сміх — усе це створює відчуття свята, але водночас у серцях відчувається тиха, майже ледь помітна печаль, бо кожен тут носить свій біль, свою втрату.

Особливості свята не обмежуються лише маскарадом і смаколиками. Кладовища перетворюються на місця справжньої магії. Мексиканці прикрашають могили яскравими стрічками, свіжими квітами Flor de Muerto, символами життя, що триває навіть після смерті. Вузькі доріжки до будинків всіяні свічками, що створюють крихкі світлові тунелі, аби духи змогли знайти шлях додому. Для дітей кладуть у дарунок улюблені іграшки та ласощі, якими вони смакували за життя, а для дорослих — текілу, вино чи інший улюблений напій. Кожен жест, кожна деталь у цьому святі має сенс і значення, а для кожного воно щось своє: хтось шукає розради, хтось спокою, хтось прагне пробачення або просто хоче відчути присутність близьких.

Саме тому я вирішила приїхати сюди в День Мертвих. Рік тому мого батька не стало, і з того часу я живу з почуттям порожнечі, яка ніколи не загоюється. Я вірила, що легенда справді оживає, і що найстаріший вівтар у Мексиці, який зберігся ще з часів колоніальної епохи, допоможе мені знову побачити його. Мені хотілося хоча б на мить відчути його присутність, почути тихий сміх, який завжди звучав у нашому будинку вранці, або відчути тепло його руки на моєму плечі. Я знала, що це буде непросто, але надія давала мені сили.