Паралельні реалії

Тиждень промайнув, як одна мить, я багато чого встигла зробити, багато на що отримати відповіді. 

Розпочну з того, що я абсолютно здорова і психічних відхилень не виявлено, спеціаліст написав вердикт, що це перевтома і бурхлива фантазія письменниці , але те, що відбувається в певний час і місці, я не відкидаю, адже це частинка мого життя. Це дар, яким я маю оволодіти, адже не спроста, все відбувається саме зі мною. 

Вранці на viber прийшло повідомлення від шефа. Скоріш за все там питання чи зависну я ще на тиждень вдома, тому вирішила поки не відповідати. Але viber сигналив і повідомлення сипались, як град. 

Я відкрила повідомлення і отримала порцію ендорфінів в кров: На вихідних, ми офісом їдемо на природу. Ти з нами? 

Тобі краще, що скажкш? 

?? 

? 

Потрібно відповідати одразу, напевно формують списки на неділю. 

Шеф: поїздка завтра, треба знати. 

Я: дякую за запрошення, я буду. 

Шеф: чудово, буде коуч по арт терапії і всілякі завдання, радий, що тобі краще. 

Я : Приємного здивована. 

Шеф: побачемось завтра на парковці офісу

За тиджень, я ніяк не потрапляла в не наш світ, але і за ціль не ставила. Вранці перед зустріччю з колегами, я вийшла до крамниці по снеки. В моїх переконаннях, перейти межу реального світу був амулет, який я залишила вдома. З кількома гривнями в кармані, я вийшла на вулицю і помітила чорного кота з фіолетовими очима. Мій пульс пришвидшився і прокинуло в піт, я не планувала цього. Господаря поруч не було, він сам прийшов до мене і глянув у саму душу. Мурашки бігали тілом і я відчувала, щось на грані можливого. 

Що я маю зробити? - крутилося в голові, поки кіт терся в мої ноги. За мить зникло все. В це важко повірити, але зникли крамниці, автівки, які були припарковані вздовж дороги. Це була та сама місцевість, але явно не в наш час. Я йшла за котом, до якогось дивного будинку. Інтуїція підказувала, що я правильно йду, але здоровий глузд не хотів згоджуватися на цю аферу. 

Ми підійшли до будинку і кіт мявкнув перед зачиненими дверима. 

Ти хочеш увійти? - подумала я дивлячись як він треться носом у двері. 

Так - прозвучало в моїй голові і я остовпіла дивлячись на нього. - Це насправді? 

Я відкрила двері і кіт швиденько шмигнув всередину. 

Дякую- знов прозвучало в моїй голові. 

Я швидко відкрила двері і спантеличино дивилася в крамницю, прямісінько на мої снеки, позаду вирувало життя, автівки знов стояли на своїх місцях. 

Дівчино, ви проходите? За вами ціла черга - сказала дівчина, яка теж мала намір, зайти в крамницю. 

Так, звичайно, я увійшла, придбала потрібне і швидким кроком помчала додому. 

В мене залишалося обмаль часу, щоб роздумувати над тим, що щойно сталося. 

Я визвала таксі, щоб хоч трохи перевести дихання, а не мчати моїм залізним конем до місця зустрічі.