Котячі очі.

Я йшла за відповідями, а знайшла ще більше запитань. 

Дорогою до ринку, я звернула в провулок, де працював майстер, який зробив мій амулет. Як грім серед ясного нема, його майстерні там не було, я двічі пройшла вздовж крамничок, аптек і кав'ярень, але його майстерні там не було. Грішним ділом згадала Гаррі Поттера і його дивовижну платформу. Хвилин 5 потикавшись в стіну, я зайшла в крамницю, продавчиня якої зробила з мене божевільну, адже такого чоловіка і майстерні тут зроду не було. 

У відчаї я сіла на бордюр і почала звичну справу : Окей гугл... Але і тут провальна справа, ніякої інформації, коли руки опустились до низу, я згадала, що ми листувались з ним імейлом. Я вже зраділа, як знов промах - невірний пароль.

 - Та бути такого не може, - вигукнула я на всю вулицю. 

Зібравшись з думками, я рушила додому, зайти на пошту з ноутбука, де пароль не просить , а заходить відразу. 

Я вже майже дісталась своєї багатоповерхівки, як по тротуару, побачила бабусю з чорним котом на повідку. Цим в наш час нікого не здивуєш, а от кольором очей, ще й як!

- Вибачте мене, у вашого кота очі справжні, свої чи то лінзи? - запитала я, не замислюючись. 

- А які ще? Звичайно свої, чи ж не чужі видовбала - бабуся бере на руки кота, а я починаю усвідомлювати своє запитання. Я засміялася.

- Та жартую я, просто колір незвичний, фіолетовий. 

- Менше курити потрібено, дитинко, звичайнісінькі жовті очі. 

- Та ні, вони фіолетові, - підхожу я впритул до кота, а той, залишає мені три подряпини напам'ять. 

- Іди звідси, божевільна, - гиркнула бабця і забрала кота подалі від мене. Чи то мене від нього. 

Вдома, я покидаю цю затію і телефоную сімейному лікарю, щоб пройти психолога і окуліста. Направлення роблять за тиждень, а я вирішую жити далі нормальним життям, поки не пройду огляд в спеціалістів. 

Ранок неділі тішить своїм сонечком і теплом, моя улюблена фарфорова чашечка майдже повна чорної кави. Відкриваю вершки і починаю знімати слоу мо, як вершки виливаються в чашку і створюють абстрактні малюнки. День починається гарно так як в мене ще тиждень до візитів до спеціалістів вирішую затусити ввечері в пабі сама, крапля алкоголю мені не завадить. 

Ось я стою перед дзеркалом в чорній короткій сукні на високих підборах, з розпущенним чорним волоссям, яскравим макіяжем і червоною помадою. Моє відображення переливається з відображенням сталкера в будинку Алі. 

- Мені пора, пора відпочити - подумала я, припіднімаючи волосся рукою. 

- Красуня! 

В пабі пахло кальяном і потом справжніх чоловіків, барстійка вільна і я займаю козирне місце, звідки видно весь зал. 

- Одне мохіто будь ласка, - гукнула я бармену, а той стверджувально кивнув.

 - За себе, - підняла  я бокал, другий, третій... 

Ранок понеділка, ліниво тягнуся до телефону, щоб глянути котра година. Рукою нащупую тіло і відразу ж підстрибую на ліжку. 

-Ти хто такий? - крикнула я і вмить прикрилась ковдрою. 

- І тобі доброго ранку сонечко - відповів незнайомець. 

- Яке я тобі сонечко? , - розгублено ворчу я і питаю котра година. 

- Стривай, якби в тебе було одне запитання, відповідь на яке, я дам правдиву, щоб ти запитала? 

В голові крутиться "котра година", " хто ти такий", "скільки я вчора випила" і відповідаю зовсім себе дивуючи. 

- Хто може відповісти мені, що відбувається? 

- Хороше запитання, відповідь напишу на аркуші, а ти йди в душ, поки я приготую сніданок. 

- Який сніданок, мені на роботу пора, який душ, хоча справді, душ мені допоможе?! - сплутаність моїх думок зашкалює, - в нас щось було? 

- Заспокійся, в нас була чарівна ніч розмов по душам. 

Я видихаю і йду в душ змивати вчорашню ганьбу. 

Душ добряче збадьорив мою свідомість, я вийшла свіжа, в очікуванні на сніданок приготований не мною, що тішило найбільше. 

Але дивного чоловіка, ніби й не було, я стояла сама серед кімнати, розуміючи що потроху божеволію. Найбільш шкода за сніданок. За мить пролунав дзвінок у двері:

- Доставка піцци. 

Підводячи підсумки, підмічу, що хтось таки був тут, хто написав шефу, що я захворіла, хто замовив і оплатив піццу і надіюсь я залишила по собі приємні спогади.