Будинок Алі

Найперше, що потрібно зробити, це обійти будівлю і переконатися, що там немає щурів. Не в буквальному значенні, а інших шукачів пригод - людей з низькою соціальною відповідальністю, безхатьків та інших любителів. Якщо стати по центру від входу, заплющити очі, то загострюється слух тоді можна почути всіх непроханих. Коли все чисто, можна обережно, дивлячись під ноги, зайти в будівлю. Основнні цінності помешкання, зазвичай в коридорі - старі ключниці, картини при вході, іколи, як обереги. Будинок покинутий, але прибраний, нема битого скла під ногами, книжок, фотокарток чи листів. Лише пил, як відлік років, зрадливо лежав на поверхнях. Над дверима вишита ікона Святого Сімейства, тонка робота вмілих рук. Старий коврик під ногами з орнаментом наших предків. Пара чоловічих черевиків. 

Далі коридором, по обидва боки, різні кімнати, в кінці - кухня: велика поважна піч, старі сковорідки і чашки, стіл, накритий блакитною скатертиною. 

Уявляється сімейна вечеря, тепло оселі, запах випічки. Чоловік заходить, бережно витирає взуття, роздягається, речі залишаєив шафі, дири від якої, видніються на стіні і йде на кухню, де на нього чекає тепла вечеря і кохана дружина. Знаю, мій оптимізм зашкалює, хоча зрозуміло, що ідеального світу не існує, але в доброму домі, погані дні, перекриваються добими, поглинаючи злі і в цілому рівновага щастя зберігається. 

Я залишила кухню і неспішно пройшла далі до невеличкої ванної кімнати, озираючись, я помітили старі пляшечки з-під парфумів і вже в голові вимальовуються ніжні образи, пелюсток троянд на воді... Як раптом, мов струмом електричним пробило! Я здригнулась, рукою прощупала іншу руку, напевно на наявність, перевівши погляд вперед, я побачила, молоду заплакану жінку в старовинному одязі з лезом в руці. Я здригнулась від переляку і в ту ж мить жінка впустила лезо з руки, воно впало під шафку під рукомийником. Я міцно заплющила очі і відчула запах конвалії і тепло на своїй шкірі. Слух був найбільшим моїм порадником, чути було чоловічий голос, який щось бурмотав собі під носа, текла вода, десь на кухні, лаяв собака у дворі. 

Розплющивши очі, все зникло, жінка і повен життя дім. Кімната, в якій приємно пахло конваліями, знов стала сірою із запахом цвілі. 

Це не було моєю фантазією, це було вперше, але ясне, як білий день, це було минуле сьогодення, та слів не підберу, що це було. 

Ніби відео з того дня, в якому була я. Але цього просто не може бути. Я неспішно підійшла до шафки з парфумами, вікривши один, я вдихнула запах тієї ж конвалії і знов побачила, той самий сюжет. Для достовірності своєї притомності, я заглянула під шафку, де лежало лезо, те саме лезо, що й у видінні, під гігантським шаром пилюки. 

Це було насправді і це було страшенно моторошно, незволікаючи я покинула той дім, сіла на байк і вже за 10 хвилин відмикала ключем свою квартиру. Зачинивши за собою двері, я видихнула з полегшенням і подумала, що лише гарячий душ зможе вкласти мене спати. А завтра... А нехай воно просто буде.