Сталкінг не легка справа, тому моїй фізичній підготовці можна тільки позаздрити. Що і роблять мої колеги з типографії. В реальному житті я офісний щур, який не бачить сонця, як думають інші. Насправді ж я не можу приховати засмагу на відкритому просторі, яку я приношу з собою з паралельного світу. Хоча і паралельним його назвати важко, адже всі місця в яких я буваю, такі ж реальні, як і я.
Хоча я не беру трофеїв, але вони залишаються на мені у вигляді засмаги, царапин і шрамів.
Я працюю в невеличкому, але світлому кабінеті, який я вислугувала собі за 10 років сумлінної праці. Ні разу не завалила іспит у психолога на вигорання на роботі, бо моє хоббі, щораз перезавпнтажує мене і надає сил та енергії.
Засмагу і фізичну підготовку я замилюю солярієм та фітнесом, а про хоббі ніхто не в темі, адже сталкінг йде по іншому часовому колу, тому я ніколи не спізнююсь і претензій по роботі, до мене немає.
Хоча конфліктів вистачає, як от боротьба за місце парковки. Макс із сусіднього відділу, ніяк не може змиритися, що мені віддали його парко-місце при підвищенні. Звичайно, не його крузак тепер красується під входом, а мій новенький чорно-фіолетовий байк, який я купила, за свою першу книгу.
Заздрість погана риса - вона розїдає зсередини те, що ще лишається людяним, підштовхуючи на небачені злі вчинки.
Я ніколи не заздрила крузаку Макса, я завжди уявляла, свого байка нам тому місці.