Розділ 9. Місцеві легенди 2

Мирослава та Захар вийшли з музею на вулицю, повітря здавалося свіжішим після важкої атмосфери музейного кабінету, але емоційний тягар розповіді пані Катерини все ще тиснув на плечі. Мирослава йшла мовчки, поглиблена у свої думки, переварюючи почуту історію трагедії родини Вишневецьких. Захар йшов поруч, також мовчазний та задумливий, його скептицизм, здавалося, розвіявся під вагою людського горя.

— Нам потрібно обговорити цю інформацію, — промовив Захар тихо, коли вони відійшли від музею на кілька кроків. — Розповідь краєзнавці додала багато нових деталей до нашої картини. Мирослава кивнула у відповідь, погоджуючись з ним. Саме зараз, коли емоції поступово вщухали, потрібно було розкласти по полочках нові факти та легенди, визначити подальші кроки пошуку. В цей момент телефон Захара в кишені завібрував, сповіщаючи про нове повідомлення. Він дістав телефон, поглянув на екран і затримав погляд на кілька секунд, його обличчя залишалося незворушним, але в погляді майнула тінь напруги.

— Повідомлення від мого знайомого, — сказав Захар стримано, ховаючи телефон назад в кишеню. — Здається, є ще інформація, що може бути корисною для нас. Але мені потрібен ноутбук, щоб отримати доступ до файлів, що він надіслав.

Мирослава поглянула на нього зацікавлено, передчуваючи нову порцію інформації, що може наблизити їх до розгадки таємниці.

— Тоді поїдемо до мого кабінету, — запропонувала вона рішуче. — Там зможемо працювати з ноутбуком, і спокійно обговорити всю інформацію, яку ми дізналися сьогодні. І з архівів, і з музею, і … можливо, щось нове з’явиться від твого знайомого. Потрібно зібрати все до купи і визначити подальші дії.

Захар мовчки вийшов із машини, зачинив двері й швидким кроком попрямував за Мирославою до будівлі. Вони підіймалися сходами, і його впевнений, ритмічний крок луною відбивався в коридорі. Мирослава відчинила двері свого кабінету, запрошуючи його увійти. Кабінет психолога зустрів їх затишком та спокоєм, контрастуючи з напруженою атмосферою музейного приміщення та гамірним вулицями міста. Захар злегка озирнувся навколо, ніби намагаючись уловити енергетику цього місця, перш ніж його погляд зупинився на столі, де лежав відкритий ноутбук.

— Можеш скористатися моїм, — запропонувала Мирослава, жестом вказуючи на пристрій. Захар мовчки кивнув, підійшов до столу та сів, відкриваючи ноутбук і швидко пробігаючи поглядом по екрану. Тим часом Мирослава рушила до шафки, увімкнула електрочайник і дістала невеликий дерев’яний піднос. Акуратно розклала на ньому різноманітне печиво та цукерки в яскравих обгортках. Поставивши підніс на стіл перед Захаром, вона легко усміхнулася, намагаючись розрядити напружену атмосферу. — Чай чи каву? — запропонувала Мирослава з турботою в голосі. — З печивом та цукерками для підтримки розумової діяльності. Аналіз інформації – справа нелегка, потрібно підкріпитися солодким. Захар відірвався від підготовки ноутбука, поглянувши на Мирославу з легкою усмішкою у відповідь. Він оцінив її турботу та бажання створити комфортну атмосферу для розмови.

— Чай, будь ласка, — відповів Захар тихо. — І дякую за турботу, Мирославо. Солодке дійсно не завадить … особливо після такої важкої історії, що ми сьогодні почули. Мирослава кивнула у відповідь, починаючи заварювати чай. Аромат запашного чаю поступово заповнював кабінет, розливаючись теплим затишком і спокоєм. Захар тим часом завершив підготовку ноутбука, відкриваючи необхідні файли та програми. Атмосфера в кабінеті поступово змінювалася, напруга повільно відступала, ступаючи місце зосередженості та рішучості. Захар та Мирослава готувалися до важливої розмови, до аналізу інформації, що могла наблизити їх до розгадки таємниці загубленого дому і забутої душі Анни Вишневецької. Швидкими рухами пальців він відкрив отримані файли, зосереджено вдивляючись в текст, що з’явився на екрані. Мирослава мовчки спостерігала за ним, тримаючи в руках чашку з гарячим чаєм, очікуючи на інформацію, що могла розкрити всю правду про родину Вишневецьких. Захар переглядав перший файл, швидко пробігаючи поглядом по рядках тексту, час від часу зупиняючись на окремих фразах і цифрах. На його обличчі з’являлася все більша зосередженість, брови зсувалися до перенісся, видаючи внутрішню напругу. Мирослава відчувала, як атмосфера в кабінеті знову згущується, наповнюючись очікуванням та невизначеністю.

— Перший файл … — промовив Захар тихо, відриваючись від екрану і поглядаючи на Мирославу. — Підтвердження того, що ми знайшли в газеті та почули від краєзнавці. Офіційні документи радянської влади … родину Вишневецьких визнано "соціально чужим елементом", "контрреволюційною сім’єю". Постанова про розкуркулення та конфіскацію майна … все оформлено юридично, з печатками та підписами … — в голосі Захара звучала гірка іронія, відтінок зневаги до цинічної бюрократії репресій. — Звинувачення стандартні для тих часів … "буржуазне походження", "експлуатація трудящих", "антирадянська агітація" … повний набір звинувачень, достатній для знищення цілої родини.

Він знову повернувся до екрану, перегортаючи сторінки файлу, шукаючи конкретні деталі репресій. Мирослава мовчки пила чай, намагаючись зібратися з думками перед тим, як почути найжахливіше.

— Так … є архівні дані НКВС … — продовжив Захар читати, його голос звучав все тихіше і стриманіше. — Ордер на арешт Володимира Вишневецького … дата арешту … початок лютого 1939 року. Причина арешту … "збройний опір представникам радянської влади під час конфіскації майна". Формулювання розмите, але зрозуміло, що це прикриття для розправи … Опис конфіскованого майна … довгий перелік … будинок, земля, меблі, цінності, навіть особисті речі … все забрано до останньої нитки … — Захар знову замовк, важко зітхаючи.

— Перший файл підтверджує розкуркулення та конфіскацію майна. Але про долю членів родини тут нічого немає. Потрібно дивитися другий файл …

Він відкрив другий файл, і на екрані з’явився текст, що складався з коротких, сухих офіційних повідомлень, наче некрологи на живих людей. Захар почав читати вголос, його голос звучав глухо і безбарвно, наче зачитував вирок.