Розділ 8. У пошуках Анни. Професійне історичне та містичне дослідження

Захар  впевнено  вів  автомобіль  вузькими  вуличками,  керуючись  вказівками  навігатора.  Мирослава  мовчки  дивилася  у  вікно,  спостерігаючи  як  міський  пейзаж  поступово  змінюється.  Широкі  проспекти  з  сучасними  будівлями  поступилися  місцем  вузьким  вуличкам  зі  старовинною  бруківкою  та  похиленими  будинками  під  черепичними  дахами.
Навігатор  повідомив  про  наближення  до  пункту  призначення,  і  Захар  зменшив  швидкість,  уважно  оглядаючи  вулицю.  Довга  вулиця  виявилася  тихою  і  затишною,  з  двома  рядами  дерев  по  боках  і  різнокаліберними  будинками.  Але  того  старого  дому    у  дворі  та  костелом  з  вікна  не  було  видно.  Замість  них  перед  ними  постали    типові  багатоповерхівки  з  пластиковими  вікнами  та  яскравими  фасадами,  що  різко  контрастували  зі  старовинною  архітектурою  вулиці.
Захар  припаркував  автомобіль  на  узбіччі  та  вимкнув  мотор.  Вони  вийшли  з  машини,  оглядаючи  місцевість.  Костел,  про  який  згадувала  Анна,  дійсно  стояв  неподалік,  величний  і  старовинний,  з  високою  вежею,  що  домінувала  над  околицею.  Але  навколо  костелу  розкинувся  пустир,  забудований  новими  житловими  комплексами,  без  сліду  старих  будинків.
—  Ось  і  Довга  вулиця,  і  костел  на  місці,  —  сказав  Захар,  розводячи  руками.  —  А  де  ж  дім  Анни?  Тут  все  забудовано  багатоповерхівками…
Мирослава  мовчки  оглядала  будови,  відчуваючи  розчарування.  Видіння  були  такими  реальними,  а  підказки  такими  конкретними  …  а  в  реальності  вони  стикалися  з  порожнечею  сучасного  міста,  що  не  зберегло  слідів  минулого.
В  цей  момент  з  воріт  костелу  вийшла  жінка  у  віці,  з  торбинкою  в  руці,  очевидно,  місцева  парафіянка.  Мирослава  рішуче  рушила  до  неї,  вирішивши  спробувати  розпитати  про  минуле  цього  місця.
—  Добрий  день,  —  привіталася  Мирослава  ввічливо,  підходячи  до  жінки.  —  Ви  місцева  мешканка?  Чи  не  підкажете  нам  дещо?
Жінка  зупинилася  і  привітливо  посміхнулася  у  відповідь.
—  Добрий  день.  Так,  я  тут  живу,  в  сусідньому  будинку.  А  що  вас  цікавить?
—  Ми  шукаємо  сліди  старого  дому,  що  стояв  колись  тут,  навпроти  костелу,  на  Довгій  вулиці,  —  пояснила  Мирослава.  —  Дім  початку  XX  століття,  можливо,  навіть  раніший.  Чи  не  знаєте  ви,  що  було  на  місці  цих  побудов  раніше?  Можливо,  пам’ятаєте  якісь  старі  будинки  чи  історії,  пов’язані  з  цим  місцем?
Жінка  задумалась  на  мить,  зводячи  очі  до  новобудов.
—  Та  ні,  нічого  особливого  не  пам’ятаю,  —  відповіла  вона  після  паузи.  —  Ці  будинки  збудовані  вже в  радянські  часи.  Тут  раніше  пустир  був,  чи  щось  таке  …  не  пам’ятаю  точно.  Я  тоді  ще  мала  була,  як  тут  будували.  Старих  будинків  тут  не  було  з  мого  віку,  хіба  що  далі  по  вулиці,  ближче  до  фортеці,  там  ще  дещо  збереглося.  А  тут  …  багатоповерхівки.
Мирослава  розчаровано  зітхнула.  Надія  на  швидку  знахідку  розвіялася  мов  дим.
—  Зрозуміло,  —  сказала  вона  ввічливо.  —  Дякую  вам  дуже  за  інформацію.  Вибачте,  що потурбували.
Жінка  махнула  рукою  і  поспішила  далі  своїми  справами.  Мирослава  повернулася  до  Захара,  що  чекав  біля  машини,  спостерігаючи  за  розмовою.
—  Побудови років 70-80,  —  повідомила  вона  з  розчаруванням  в  голосі.  —  Жінка  каже,  що  тут  раніше  пустир  був,  або  щось  таке.  Старих  будинків  не  пам’ятає.  Шукати  треба  ще  глибше,  в  минулому.

Захар  кивнув  серйозно,  не  виказуючи  здивування  чи  розчарування.  Він  наче  очікував  такого  повороту  подій,  розуміючи,  що  легкої  прогулянки  слідами  минулого  не  буде.

—  Що  ж,  —  сказав  він  спокійно.  —  Це  очікувано.  Сучасне  місто  не  зберігає  слідів  минулого  на  поверхні.  Але  ми  не  здаємося  так  легко,  Мирославо.  Якщо  немає  слідів  на  вулиці,  будемо  шукати  їх  в  архівах.   Поїдемо  в  архів  і  почнемо  системний  пошук.  Там  ми  знайдемо  плани  міста  початку  XX  століття,  адресні  книги,  списки  мешканців.  І  там  ми  знайдемо  дім  Анни,  я  в  це  вірю.  Ходімо,  час  рухатися  далі,  до  наступного  етапу  нашого  розслідування.
Мирослава  і  Захар  повернулися  в  автомобіль,  і  Захар  впевнено  повів  машину  в  центр  міста,  до  міського  архіву.  По  дорозі  вони  мовчали,  поглиблені  у  власні  думки,  переварюючи  отриману  інформацію  та  плануючи  подальші  дії.  Мирослава  відчувала   розчарування,  але  водночас  і  нестримне  бажання  продовжити  пошуки,  розгадати  таємницю  Анни  та  знайти  спокій  для  її  загубленої  душі.

Архів  розміщувався  в  старовинній  будівлі  в  самому  серці  міста,  неподалік  від  Ратуші.  Кам’яна  споруда  з  високими  вікнами  та  масивними  дверима  виглядала  суворо  і  монументально,  наче  храм  пам’яті,  що  зберігав  таємниці  минулих  століть.  Захар  припаркував  автомобіль  на  невеликій  площі  перед  архівом,  і  вони  вийшли  з  машини,  піднімаючись  кам’яними  сходами  до  входу.

Всередині  панувала  прохолода  і  тиша,  лише  тихе  постукування  каблуків  по  кам’яній  підлозі  порушувало  сонну  атмосферу.  В  повітрі  витав  запах  старого  паперу,  пилу  та  чогось  невловимо  давнього,  що  нагадувало  про  плин  часу  і  незворотність  минулого.  Стіни  були  обставлені  високими  стелажами  з  теками  та  коробками,  а  в  глибині  зали  виднілися  довгі  столи  для  читання  документів,  за  якими  сиділи  поодинокі  дослідники,  поглиблені  в  вивчення  пожовклих  сторінок  історії.

Вони  підійшли  до  довгого прилавка  рецепції,  за  яким  сиділа  лінива  архівістка  в  окулярах  на  ланцюжку.  Захар  ввічливо  привітався  і  пояснив  мету  їхнього  візиту,  коротко  описавши  їхні  пошуки  інформації  про  сім’ю,  що  мешкала  на  Довгій  вулиці до війни.  Архівістка  слухала  уважно,  час  від  часу  піднімаючи  брови  від  здивування,  але  не  виказуючи  особливого  інтересу  чи  ентузіазму.  Вона  повільно  пояснила  процедуру  замовлення  документів,  заповнення  заявок  та  правила  роботи  в  читальному  залі,  видавши  їм  кілька  папірців  з  інструкціями  та  формулярами.